ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

 30 березня 2011 року           10:43                         справа № 2а-13557/10/2670

 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Пасулька О.М. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Суматра ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2010 р. № 0001822310/0

за участю представників сторін:

від позивача: Войтенко О.В.,

від відповідача: Бондаренко А.С.,

за участю прокурора: Савенков О.В.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Суматра ЛТД»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2010 р. № 0001822310/0.

          Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами невиїзної документальної перевірки податкових декларації за квітень-травень 2010 року, встановлено порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 , пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та прийняте податкове повідомлення-рішення, яке є необґрунтованим.

Представником відповідача в судовому засіданні надано усні та письмові заперечення проти позовних вимог, і обґрунтовуються тим, що контрагентами позивача не подано податкові декларації за перевіряє мий період, а тому у позивача не виникло право на податковий кредит.

Прокурором в судовому засідання підтримано заперечення відповідача та надано додаткові пояснення по суті спору.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість                     ТОВ «Суматра ЛТД»за період квітень –травень 2010 року, за результатами якої складено акт від 30 серпня 2010 року № 156/23-50/21591206.            

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Суматра ЛТД»пп. 3.1.1              п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР, а саме: занижено податок на додану вартість в сумі 713 165 грн. (в тому числі за квітень 2010 року - 530 948 грн. та травень 2010 року в сумі  182 217 грн.).   

Податковим органом винесено податкове повідомлення–рішення від 10 вересня                  2010 року № 0001822310/0, яким зобов’язано позивача сплатити податок на додану вартість у розмірі 1 051 525 грн. 80 коп. (за основним платежем –713 165 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 338 360 грн. 80 коп.).  

ТОВ «Суматра ЛТД»не погоджуючись з висновками акту перевірки подано заперечення до зазначеного Акту від 2 вересня 2010 року № 02/09/3.

Листом ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 7 вересня 2010 року                                 № 13721/10/23-525 надано відповідь на заперечення позивача до акту перевірки, яким нараховану суму податку на додану вартість за результатами перевірки залишено без змін.   

Позиція податкового органу зводиться до того, що суми ПДВ могли бути віднесені позивачем до складу податкового кредиту у періоді здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), однак відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлено розбіжності по задекларованій сумі податкового кредиту та податкових зобов’язань контрагентів ТОВ «Суматра ЛТД». Тобто сума податкового зобов’язання постачальника не дорівнює сумі податкового кредиту покупця.

Як свідчать обставини справи, згідно звітних податкових декларацій з ПДВ                      ТОВ «Суматра ЛТД»за квітень –травень 2010 року, позивачем включено до складу податкового кредиту податкові накладні, виписані у квітні –травні 2010 року такими постачальниками: ПП «Рекламно-маркетингове агентство «Креатин –Технолоджи»,                ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін», ТОВ «Вельта-ЛТД», ТОВ «Торговий дім Бюті Трейд», ТОВ «Нове місто», ТОВ «Гранд Дистрибюшн Донецьк», ТОВ «ТД Українсько-Італійське спільне підприємство «Екотекстиль», ТОВ «Рікон Плюс», ТОВ «Східна торгівельна компанія», ТОВ «Шарте Україна», ТОВ ФК «Максима», ТОВ «Сегмент-А», ТОВ «Натурфарм», ТОВ «Юніфуд», ТОВ «Торговий дім Віктер Плюс», ТОВ «ВКФ Ловді», ТОВ «Літера Друк», ТОВ «Мікролайф центр».

Представник відповідача посилається на те, що податкові операції позивача з контрагентами не відбулися, оскільки контрагентами не подано податкові декларації за перевіряємий період, а тому у позивача не було правових підстав для формування податкового кредиту.

Суд не погоджується з доводами відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та вважає оспорюване податкове повідомлення–рішення неправомірними, а позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ТОВ «Суматра ЛТД»укладено договори поставок з ПП. ВКФ «Ловді», ТОВ «Торговий дім Віктер Плюс», ТОВ «Торговий дім Українсько-Італійське спільне підприємство «Екотекстиль», ТОВ «Натурфарм», ТОВ «Мікролайф центр», ТОВ «Сіхдна торгівельна компанія», ТОВ «Гранд Дистрибюшн Донецьк», ТОВ «Вельта ЛТД», ТОВ «Торговий дім Бюті Трейд», ТОВ «Фармацевтична компанія «Максима», ТОТВ «Юніфуд», ТОВ «Шарте-Україна», укладено договори оренди частки нежитлового приміщення з ТОВ «Сегмент-А», ПП «Рікон-Плюс», укладено договір на виготовлення друкованої продукції з ТОВ ВНВП «Група крмпаній Гріффін»та укладено договір про надання рекламних послуг з ТОВ «Нове місто», ПП «Рекламно-маркетингове агентство «Креатин-Технолоджи».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано договори поставки, таблиці з переліком видаткових та податкових накладних до Договорів поставок, договори суборенди, податкові накладні, акти наданих послуг, видаткові накладні.   

Таким чином, підприємства, вказані відповідачем в акті перевірки, були зареєстровані платниками ПДВ, здійснювали ТОВ «Суматра ЛТД»продаж товарів/робіт (послуг), що підтверджується актами виконаних робіт та накладними на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено коло об'єктів оподаткування є операції платників податку з :  поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.3  п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено, що п одаткова  накладна  складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби  України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 даної статті Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

          Абзацом другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу першого підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а саме на продавця товарів.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Оскільки судом встановлено, що на час укладення Договорів та виконання його умов контрагенти позивача були повноважні на підписування фінансово-господарських документів як повноважний представник, зокрема, податкових накладних, а останні не були виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців і мало дійсне свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, то за таких обставин суд прийшов до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за квітень - травень 2010 року на підставі наявних в матеріалах справи копій податкових накладних.

          Суд також звертає увагу на те, що оскільки наявність податкових накладних обов’язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, то вирішення спорів, пов’язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах  щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з  використанням  повноваження  з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;  розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

          Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

  П О С Т А Н О В И В:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 10 вересня 2010 року № 0001822310/0.

  Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

  Суддя                                                                                                Н.М. Клименчук  

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16583117