Після його приходу до влади «Нафтогаз» швиденько програв суд у Стокгольмі компанії близького до нового президента олігарха Дмитра Фірташа. А численні представники попереднього уряду, причетні до газової угоди, опинилися за ґратами. Через «угоду року» із повернення газу «РосУкрЕнерго» Крістіан Неф у німецькому тижневику Der Spiegel показує прогнилу корумповану судову систему країни, а також наскільки тісно тут переплелися бізнес та політика і як працює механізм політичних репресій.

Дивна фірма, сумнівна угода і ціла пачка ув’язнених – у Києві добігає кінця детектив, який виставляє в поганому світлі нове керівництво. Документи натякають: президент Янукович обслужив інтереси одного з найбільших олігархів – на шкоду власній країні.

Лук’янівський слідчий ізолятор, названий так через найменування району Києва Лук’янівка, розташовується одразу за казармами міністерства оборони – у будинку під номером 13: вулиця Дегтярівська, 13. Побілена цегляна будівля зі сторожовими вежами і колючим дротом, синіми металевими дверима та сірими розсувними воротами. Вулицею дме пронизливий зимовий вітер, жінки, які з пакунками в руках чекають перед входом, мерзнуть. В’язниця, збудована ще в ХІХ столітті, має в місті вкрай дурну славу. Вона призначена для 2800 в’язнів, однак зараз переповнена по зав’язку 4 тисячами. Ігор Діденко, який сидить за цими стінами, каже, що тут «бридко навіть доторкнутися до ложки чи горнятка».

Він саме йшов до стоматолога, коли потрапив у «Лук’янівку». Він не такий вже й молодий, 46 років, а тому поставив собі штифти, які його лікар того дня по обіді хотів покрити коронкою. Було 9 липня, п’ятниця, у літньому Києві почалися вихідні, але перш ніж Діденко зміг піднятися сходами до клініки, він вже лежав на асфальті. Посеред двору.

Чоловіки в масках кинули його долі, наділи наручники, а потім заштовхали в авто. То були бійці спецгрупи «Альфа», елітного підрозділу української таємної служби СБУ. Вони поводилися з ним як з небезпечним злочинцем, коли доставляли в «Лук’янівку» – туди, де він сидить уже майже шість місяців.

Після його арешту були клопотання про помилування: патріарх православної церкви Філарет заступився за нього, Леонід Кравчук, перший президент країни, з три десятки депутатів парламенту, підприємці, науковці. Однак цих клопотань ніхто не почув.

Чому ж такий чоловік, як Ігор Діденко, настільки важливий для держави, що вона виставляє його затримання як арешт боса мафії? Чому Діденко вважає можливим, що «підбурювачі – політичні групи посягають у в’язниці на моє життя», як він прокричав у залу з-за своєї заґратованої клітки під час судового розгляду обґрунтованості його утримання під вартою? І чому Юлія Тимошенко, до березня цього року – прем’єр-міністр України, стверджує, що затримання Діденка – доказ того, що «країна потрапила до рук кримінальних угруповань»?

Біографія Діденка – не надто захоплива. Він народився в 1964 році поблизу Вінниці, вивчав економічну кібернетику, згодом став підприємцем. Більш ніж десять років обіймав посаду віце-президента «Нафтогазу» – великого державного газового концерну, певний час був навіть його керівником. У нього є дружина, діти й будинок у котеджному містечку «Золоті ворота» під Києвом.

«Діденко був шанованим професіоналом, менеджером, – каже юрист і депутат парламенту Сергій Власенко, який співпрацює з адвокатами Діденка. – Він не був політиком».

Однак справа Діденка – вкрай політична. Вона показує, як функціонує найбільша за площею держава Європи. Як окремі мультимільйонери використовують цю державу (яку неукраїнці часто знають лише завдяки телевізійним кадрам бійок у парламенті) в ролі інструмента для своїх оборудок. І як правова культура України – держави, що хоче вступити в ЄС, – чимраз вихолощується.

Історія Діденка – це історія великої угоди, яка повинна також зацікавити Захід – оскільки він ледь не кожної зими змушений потерпати від пертурбацій в Україні, однак не бажає прояснити їх підтекст. Ідеться про 12 мільярдів кубометрів газу вартістю кілька мільярдів доларів. І рішення третейського суду, яке пробиває велику діру в державному бюджеті.

Дійовими особами у цьому спектаклі є: Дмитро Фірташ, 45 років, один з найвпливовіших людей в Україні, протягом багатьох років – успішний підприємець у газовому бізнесі та хімічній промисловості; Валерій Хорошковський, 41 рік, голова таємної спецслужби, медіа-магнат, колишній міністр економіки та сталевий бізнесмен, якого також часто люблять називати «українським Берлусконі», він командує 30 тисячами співробітників служби безпеки – установи, яка є водночас таємною службою, поліцією та прокуратурою; і нарешті: Віктор Янукович, 60 років, за освітою – машиніст і гірник, засуджений за участь у крадіжці та побиттях, згодом – прем’єр-міністр, з лютого – президент України.

Та Ігор Діденко.

Надворі був січень 2009-го, коли почався цей спектакль. У новому році не минуло ще й 12 годин, як Росія оголосила своїй сусідці Україні газову війну. 1 січня об 11 годині 48 хвилин за московським часом головний інженер компресорної станції неподалік від Курська перекриває вентиль газопроводу. Його начальник, керівник російського концерну «Газпром», наказав припинити поставки газу Україні. Посеред крижаної зими.

Раптове припинення поставок вдарило не лише по сусідах, а за пару днів згодом – і по решті Європи, яка залежить від російського газу, однак, на жаль, 80% палива отримує транзитом через Україну. Польща, Угорщина й Болгарія повідомляють про різке зменшення тиску, 6 січня Словаччина оголошує надзвичайний стан. «Кремль змушує Європу мерзнути» – пишуть газети.

Субконтинент уже майже звик до російсько-українських газових воєн, взимку вони вибухають із завидною регулярністю. Але та, що тривала цього разу майже три тижні, переповнила чашу терпіння західних європейців.

Москва і Київ знову не змогли вчасно узгодити нову ціну поставок. Росіяни вимагали 450 доларів за 1000 кубометрів, обмежені в коштах українці вважали прийнятними 235 доларів. «Ви зробили заручниками мільйони людей в Європі», – волає болгарський депутат в Європарламенті до представників Росії і України.

Однак 19 січня несподівано укладено перемир’я. Прем’єр-міністру України Тимошенко в Москві вдалося досягти успіху: із зустрічі з головою уряду Росії Владіміром Путіним додому вона привозить десятирічний договір щодо майбутніх газових поставок. Поступка з боку росіян: знижка у 20% від світової ціни.

У Москві, втім, підписують ще два документи з додатками, про які громадськості довгий час нічого не відомо. Вони стосуються компанії «РосУкрЕнерго», скорочено РУЕ, через яку до цього часу здійснювалися газові оборудки між Росією та Україною.

«РосУкрЕнерго» – це та фірма, яка запроторить Ігора Діденка за ґрати.

До того часу бізнес-модель «РосУкрЕнерго» була максимально проста: фірма купувала дешевий газ у Туркменистані в Центральній Азії, а «Газпром» постачав його до кордону України. Там більша частина газу за вигідною ціною передавалася державному концернові «Нафтогаз», а інша – продавалася за світовими цінами європейським споживачам. Решту потреб України забезпечував «Газпром» з російських джерел через РУЕ.

У виграші були всі: українці завдяки цій мішанині могли отримувати газ за вигідними цінами, росіяни назовні нібито дотримувалися світових цін, а посередникові РУЕ перепадали великі прибутки. Дуже великі.

РУЕ – типове породження періоду ґрюндерства в Східній Європі, однак водночас – одне з найбільш загадкових. Компанія на 50% належить «Газпрому», тобто росіянам. 45% має український олігарх Дмитро Фірташ, інші 5% – ще один партнер. РУЕ зареєстрована в швейцарському кантоні Цуґ; Фірташ керує своїми частками через компанію Centragas Holding, яка розташовується у Відні в провулку Швіндґассе.

Посередницька торгівля газом відбувається непрозоро, але ніхто не сумнівається, що завдяки їй в українських та російських кишенях осідають великі гроші. Однак скільки і де?

Олігарх Фірташ – його батько був водієм, мати працювала на цукровому заводі – ніколи не вчився в університеті. Але він має, як каже сам, «добрий нюх» для бізнесу. Його «бізнесове» життя починається після розвалу Радянського Союзу з експорту консервів до Центральної Азії. Декілька великих підприємців уможливили йому старт в газовій торгівлі – на той час «небезпечній» сфері, як згодом визнає сам Фірташ. За його ж свідченнями, він був знайомий з гаданим босом російського злочинного світу Семеном Могилевичем, якого ФБР обвинувачує в багатьох випадках шахрайства.

Як прем’єр-міністр Тимошенко, так і «Газпром» дуже зацікавлені в тому, щоб викинути Фірташа, чоловіка з коротко підстриженою сивою борідкою, з прибуткового газового бізнесу. І хоча російський монополіст «Газпром» і володіє разом з ним компанією РУЕ та дотепер добре заробляв на вигідному продажі газу на західні ринки, однак на початку 2009-го він – у паскудній ситуації: прибутки від експорту газу різко впали. «Газпрому» потрібні гроші, а Фірташ заборгував концерну 1,7 млрд доларів – за газ, який Москва вже поставила, але олігарх поки що закачав його в українські сховища. Він хоче експортувати цей газ до Польщі та Румунії.

19 січня на переговорах у Москві Тимошенко й Путін домовляються: «РосУкрЕнерго» має зникнути. Вісім годин триває палка дискусія, потім переговірники знаходять спосіб, як усунути посередника: «Газпром» передає борги РУЕ українському концерну «Нафтогаз», який платить Москві 1,7 млрд доларів; натомість «Нафтогаз» отримує доступ до тих 11 млрд кубометрів газу, які компанія Фірташа РУЕ зберігала в українських державних сховищах. Уряди в Москві та Києві – така домовленість – у майбутньому хочуть спілкуватися щодо газу одне з одним напряму.

Той договір з відповідними додатками – настільки хитромудра угода, що його мають підписати керівники концернів – Алєксєй Міллер та Олег Дубина. Однак напруга останніх днів довела Дубину до лікарні – у нього інфаркт, а тому підписують заступники. Від «Газпрому» – Валєрій Ґолубєв, від «Нафтогазу» – Ігор Діденко.

Документи не публікують. І вже згодом стане зрозуміло, що цю конструкцію вигадав лише один «Газпром».

Для «Газпрому» важлива фінансова вигода від угоди, однак для Тимошенко – політична: Фірташ є важливим фінансистом лідера опозиції Віктора Януковича, її найбільшого супротивника. Вона сподівається, що зможе висушити його найважливіше грошове джерело, цю «велику годівницю, чорну касу всіх українських керівників», як каже Тимошенко. Адже невдовзі вибори, і Тимошенко хоче – як і Янукович – сісти в президентське крісло.

Прем’єрка, росіянин Путін, західні європейці – всі вони вітають московську домовленість. Навіть американське посольство, яке характеризувало Фірташа як «сумнівну персону», повідомило у Вашингтон: усунення РУЕ може принести в газову торгівлю «прозорість і прогнозованість».

Наскільки угода зачепила Фірташа, як він лютував – можна дізнатися з депеш американського посольства, оприлюднених на сайті WikiLeaks. В останні місяці він кілька разів зустрічався з послом США у Києві Вільямом Тейлором: нову газову угоду між Тимошенко і Путіним Фірташ вважає «злочинною» і «найтупішим договором в українській історії», повідомляє той у Вашингтон. Фірташ підтримав би негайний арешт Тимошенко, пише посол. Якби хтось інший підписав такий договір, «то вже давно би висів на вуличному ліхтарі», сказав йому олігарх.

Інші противники Тимошенко, наприклад, Юрій Бойко – міністр енергетики в тіньовому уряді опозиції і свого часу член координаційної ради РУЕ, – говорять про «зраду національних інтересів». Вони закидають, що прем’єр-міністр взагалі погодилася на занадто високу ціну для майбутніх поставок газу з Росії, тарифи на транзит натомість зберегла на низькому рівні, а також пристала на непрйнятні умови оплати. Лише для того, щоб усунути Фірташа.

Надходять і прямі погрози. Заступник голови «Нафтогазу» Діденко, ще коли вів переговори в Москві, отримав однозначні дзвінки з Києва, сказала Юлія Тимошенко виданню Der Spiegel: якщо він підпише угоди, то «за це сяде». Однак Діденко, прояснює Тимошенко, «виконав тільки мої вказівки».

Найбільш захоплююча дія спектаклю навколо РУЕ та 11 млрд кубометрів газу починається 24 березня 2009 року. Фірташ та його поплічники замислюють акт помсти, вони хочуть повернути газ. Дев’ять позовних заяв подав Фірташ на той час до українських судів. Однак тепер він звертається в арбітраж Стокгольмської торговельної палати.

Майже 100-річна інституція у Стокгольмі, що розташовується за адресою Якобс-Торґ, 3, вважається одним із найповажаніших арбітражних судів у світі. Шведи беруть справу до розгляду, однак це вимагає часу. Усі зацікавлені сторони висловлюють свою позицію. Фірташ вважає московську угоду в силу окремих її параграфів та попередніх, усе ще чинних договорів, незаконною, натомість «Нафтогаз», а отже, й українська держава захищають її як легітимну. Рішення суду видається поки що невизначеним, держава навіть сподівається виграти процес, оскільки «Нафтогаз», а не РУЕ – оплатив газ.

Однак тут відбувається зміна влади в Києві.

Суперник Тимошенко Янукович, якого шість років тому Помаранчева революція позбавила президентського крісла (сам кандидат тоді вважав, що вже здобув його), у лютому 2010 року стає главою держави. Хоча за нього проголосував лише кожен третій українець.

Оце так тріумф для супротивників Тимошенко! Олігарх Фірташ, за даними американців – один з головних спонсорів нового президента, раптом опиняється на олімпі влади. Багато довірених осіб Фірташа просуваються до владних важелів держави: Юрій Бойко і Сергій Льовочкін – 38-річний син генерала – стають відповідно міністром енергетики та головою адміністрації президента; приятель Фірташа Валерій Хорошковський, власник медіа-імперії «Інтер», на купівлю якої Фірташ ще донедавна мав опціон, стає керівником державної служби безпеки.

За допомогою Хорошковського Янукович отримує змогу заарештувати міністрів та високопосадовців колишнього уряду. Але ніде не відбуваються такі радикальні чистки, як у державному концерні «Нафтогаз»: в ньому змінюють усю керівну верхівку. Змушений піти й Ігор Діденко – «за власним бажанням».

Новому главі держави потрібно лише кілька місяців, щоб підпорядкувати собі виконавчу владу, більшість у парламенті та переважну частину й без того продажних суддів. «Потрібно активніше використовувати прадавній людський інстинкт страху», – заявляє його новий голова уряду, який змінив на посаді ненависну Юлію Тимошенко після її поразки на виборах. Україна знову опиняється на шляху до авторитарної держави.

У Стокгольмі тепер усе відбувається теж дуже швидко. «Нафтогаз» підпорядковується урядові Януковича, а тому в арбітражному суді зустрічаються вже не дві ворожі сторони, а дві дружні, або краще сказати – одна й та сама. З одного боку столу, відстоюючи інтереси РУЕ, сидять фактично Фірташ, Янукович і Бойко, з другого – українська держава: Бойко, міністр енергетики, представляючи свого президента Януковича, – обоє при цьому тісно пов’язані з Фірташем. Процес перетворюється на фарс.

Він завершується 8 червня 2010 року чітким вироком: шведи ухвалюють рішення на користь РУЕ. Український державний газовий концерн повинен повернути спірні 11 млрд кубометрів газу компанії Фірташа РУЕ, а ще – 1,1 млрд кубометрів для компенсації за втрачений прибуток.

РУЕ вимагає відшкодування 12,1 млрд кубометрів у грошовій формі – та просить за цей газ ринкову ціну, а не 1,7 млрд доларів, яку свого часу сплатили «Газпрому». Тим самим, за розрахунками РУЕ, сума раптово зростає втричі – до 5,4 млрд доларів.

Це – справжня катастрофа для України: якщо Київ поверне паливо, то країна не матиме достатньо газу на зиму. Якщо ж погодиться на вимогу сплатити кілька мільярдів доларів, то держава повинна покрити борги «Нафтогазу». Але Київ і сам у скрутному становищі – з початку світової фінансової кризи він живе на кредити Міжнародного валютного фонду.

Але чому «Нафтогаз» так легко програв у Стокгольмі, якщо попервах шанси державного концерну в суді виглядали не такими вже й поганими? Шведи на це запитання не відповідають, рішення арбітражу є конфіденційними; уряд Януковича теж відмовляється оприлюднити свою позицію.

Тим часом, однак, з’являються копії рішення Стокгольмського арбітражу, які зміг побачити й кореспондент видання Der Spiegel. На сторінці 4 у пункті 14 зазначено: «Хоча “Нафтогаз” під час розгляду справи спочатку стверджував, що придбання 11 млрд кубометрів газу має достатню правову основу, тепер він запевняє, що це було не так». А в іншому реченні «Нафтогаз» несподівано погоджується, що цей газ «належить і завжди належав РУЕ».

Ці рядки лунають нібито сухо, однак вони є вкрай вибухонебезпечними. Тепер стає зрозуміло, чому нове керівництво не оприлюднило рішення суду: концерн «Нафтогаз», хоча й перебуває у скрутній фінансовій ситуації, змінив свою позицію в суді на 180 градусів. Він сам спонукав Стокгольмський арбітраж до ухвалення рішення не на користь України. Окрім того він – і в цьому зміг переконатися Der Spiegel – вилучив зі своїх свідчень прізвища функціонерів «Газпрому». Російський концерн, який і затіяв цю угоду в січні 2009-го, на процесі майже не згадувався.

Висновок може бути тільки один: Віктор Янукович, президент України, обслужив комерційні інтереси близького до себе олігарха – за рахунок власної держави. Та ще й зробив приємне Москві.

«Цинічно» все це, каже адвокат і депутат парламенту Сергій Власенко. Він сидить у барі чотиризіркового готелю «Рів’єра», що в старому київському районі Подолі, і дивиться надвір – на берег Дніпра: «Де гарантія того, що завтра в іншому випадку не станеться те саме?»

На жовтій паперовій серветці Сергій Власенко намалював імперію Дмитра Фірташа – схема нагадує щупальця спрута. «Прибуток Фірташа, який він отримає від стокгольмської афери, май бути гігантським», – каже він. Щоб відволікти увагу від цієї події, друг Фірташа, голова таємної спецслужби Валерій Хорошковський, розпочав антикорупційну кампанію, яка торкнулася лише провідних фігур попереднього помаранчевого уряду. Окрім заступника голови «Нафтогазу» Ігоря Діденка, заарештовано також колишнього головного бухгалтера компанії, керівника української митниці та інших посадовців. Під наглядом перебувають два колишні міністри – зокрема й міністр внутрішніх справ. 15 грудня порушено кримінальну справу і проти колишньої прем’єрки Тимошенко, їй заборонено покидати країну. За п’ять днів їй висунули звинувачення у «розбазарюванні» коштів, Тимошенко теж загрожує ув’язнення.

Складно не помітити, що йдеться також про зведення політичних рахунків. «Діденку висунули обвинувачення за статтею 191 Кримінального кодексу: присвоєння майна у великих обсягах, – каже Власенко і гірко посміхається. – Це абсурд. Минулого року київський суд підтвердив, що Діденко діяв у відповідності до законодавства. Тепер, після зміни влади, ухвалюють, звісно, інші рішення. Тепер він має бути покараний за те, що держава змушена платити штраф за угоду між “Нафтогазом” і “Газпромом”».

Зустріч у «Рів’єрі» відбулася наприкінці жовтня. 24 листопада Верховний суд України підтвердив ухвалу Стокгольмського арбітражу. 6 грудня олігарх Фірташ повідомив, що він погасив свої борги перед «Газпромом» і «Нафтогазом», а натомість отримав 11 млрд кубометрів газу плюс 1,1 млрд кубометрів, які суд у Стокгольмі присудив йому на «відшкодування». Увесь цей обсяг він тимчасом продав «Газпрому», запевняє Фірташ, однак не вказує, за якою ціною.

За розрахунками експертів, держава Україна від цього перекидання туди-сюди 12,1 млрд кубометрів газу зазнала збитків приблизно на 1 млрд доларів. Однак Фірташ за теперішніх цін отримає величезний прибуток: 12,1 млрд кубометрів на сьогодні коштують 3 млрд доларів. Олігарх заперечує, що Україна внаслідок цієї угоди виявилася обділеною і запасів газу тепер на зиму не вистачить.

Київська газета «Коммерсантъ» дивиться на це інакше: з 24 мільярдів, які на сьогодні зберігаються в сховищах, тепер половина відпадає – а це майже четвертина річних потреб країни. Тим самим загрожує енергетичний колапс.

А Ігор Діденко далі сидить у «Лук’янівці». 9 грудня Київський апеляційний суд подовжив термін попереднього ув’язнення. Те, що тут відбувається, – «це політичний процес в інтересах брудних бізнесових груп», заявляє Діденко. Йому загрожують багато років тюрми.

Фото: www.kyivpost.ua.

Оригiнал матерiалу:
http://www.spiegel.de/spiegel/print/index-2010-52.html…

Після його приходу до влади «Нафтогаз» швиденько програв суд у Стокгольмі компанії близького до нового президента олігарха Дмитра Фірташа. А численні представники попереднього уряду, причетні до газової угоди, опинилися за ґратами. Через «угоду року» із повернення газу «РосУкрЕнерго» Крістіан Неф у німецькому тижневику Der Spiegel показує прогнилу корумповану судову систему країни, а також наскільки тісно тут переплелися бізнес та політика і як працює механізм політичних репресій.

Дивна фірма, сумнівна угода і ціла пачка ув’язнених – у Києві добігає кінця детектив, який виставляє в поганому світлі нове керівництво. Документи натякають: президент Янукович обслужив інтереси одного з найбільших олігархів – на шкоду власній країні.

Лук’янівський слідчий ізолятор, названий так через найменування району Києва Лук’янівка, розташовується одразу за казармами міністерства оборони – у будинку під номером 13: вулиця Дегтярівська, 13. Побілена цегляна будівля зі сторожовими вежами і колючим дротом, синіми металевими дверима та сірими розсувними воротами. Вулицею дме пронизливий зимовий вітер, жінки, які з пакунками в руках чекають перед входом, мерзнуть. В’язниця, збудована ще в ХІХ столітті, має в місті вкрай дурну славу. Вона призначена для 2800 в’язнів, однак зараз переповнена по зав’язку 4 тисячами. Ігор Діденко, який сидить за цими стінами, каже, що тут «бридко навіть доторкнутися до ложки чи горнятка».

Він саме йшов до стоматолога, коли потрапив у «Лук’янівку». Він не такий вже й молодий, 46 років, а тому поставив собі штифти, які його лікар того дня по обіді хотів покрити коронкою. Було 9 липня, п’ятниця, у літньому Києві почалися вихідні, але перш ніж Діденко зміг піднятися сходами до клініки, він вже лежав на асфальті. Посеред двору.

Чоловіки в масках кинули його долі, наділи наручники, а потім заштовхали в авто. То були бійці спецгрупи «Альфа», елітного підрозділу української таємної служби СБУ. Вони поводилися з ним як з небезпечним злочинцем, коли доставляли в «Лук’янівку» – туди, де він сидить уже майже шість місяців.

Після його арешту були клопотання про помилування: патріарх православної церкви Філарет заступився за нього, Леонід Кравчук, перший президент країни, з три десятки депутатів парламенту, підприємці, науковці. Однак цих клопотань ніхто не почув.

Чому ж такий чоловік, як Ігор Діденко, настільки важливий для держави, що вона виставляє його затримання як арешт боса мафії? Чому Діденко вважає можливим, що «підбурювачі – політичні групи посягають у в’язниці на моє життя», як він прокричав у залу з-за своєї заґратованої клітки під час судового розгляду обґрунтованості його утримання під вартою? І чому Юлія Тимошенко, до березня цього року – прем’єр-міністр України, стверджує, що затримання Діденка – доказ того, що «країна потрапила до рук кримінальних угруповань»?

Біографія Діденка – не надто захоплива. Він народився в 1964 році поблизу Вінниці, вивчав економічну кібернетику, згодом став підприємцем. Більш ніж десять років обіймав посаду віце-президента «Нафтогазу» – великого державного газового концерну, певний час був навіть його керівником. У нього є дружина, діти й будинок у котеджному містечку «Золоті ворота» під Києвом.

«Діденко був шанованим професіоналом, менеджером, – каже юрист і депутат парламенту Сергій Власенко, який співпрацює з адвокатами Діденка. – Він не був політиком».

Однак справа Діденка – вкрай політична. Вона показує, як функціонує найбільша за площею держава Європи. Як окремі мультимільйонери використовують цю державу (яку неукраїнці часто знають лише завдяки телевізійним кадрам бійок у парламенті) в ролі інструмента для своїх оборудок. І як правова культура України – держави, що хоче вступити в ЄС, – чимраз вихолощується.

Історія Діденка – це історія великої угоди, яка повинна також зацікавити Захід – оскільки він ледь не кожної зими змушений потерпати від пертурбацій в Україні, однак не бажає прояснити їх підтекст. Ідеться про 12 мільярдів кубометрів газу вартістю кілька мільярдів доларів. І рішення третейського суду, яке пробиває велику діру в державному бюджеті.

Дійовими особами у цьому спектаклі є: Дмитро Фірташ, 45 років, один з найвпливовіших людей в Україні, протягом багатьох років – успішний підприємець у газовому бізнесі та хімічній промисловості; Валерій Хорошковський, 41 рік, голова таємної спецслужби, медіа-магнат, колишній міністр економіки та сталевий бізнесмен, якого також часто люблять називати «українським Берлусконі», він командує 30 тисячами співробітників служби безпеки – установи, яка є водночас таємною службою, поліцією та прокуратурою; і нарешті: Віктор Янукович, 60 років, за освітою – машиніст і гірник, засуджений за участь у крадіжці та побиттях, згодом – прем’єр-міністр, з лютого – президент України.

Та Ігор Діденко.

Надворі був січень 2009-го, коли почався цей спектакль. У новому році не минуло ще й 12 годин, як Росія оголосила своїй сусідці Україні газову війну. 1 січня об 11 годині 48 хвилин за московським часом головний інженер компресорної станції неподалік від Курська перекриває вентиль газопроводу. Його начальник, керівник російського концерну «Газпром», наказав припинити поставки газу Україні. Посеред крижаної зими.

Раптове припинення поставок вдарило не лише по сусідах, а за пару днів згодом – і по решті Європи, яка залежить від російського газу, однак, на жаль, 80% палива отримує транзитом через Україну. Польща, Угорщина й Болгарія повідомляють про різке зменшення тиску, 6 січня Словаччина оголошує надзвичайний стан. «Кремль змушує Європу мерзнути» – пишуть газети.

Субконтинент уже майже звик до російсько-українських газових воєн, взимку вони вибухають із завидною регулярністю. Але та, що тривала цього разу майже три тижні, переповнила чашу терпіння західних європейців.

Москва і Київ знову не змогли вчасно узгодити нову ціну поставок. Росіяни вимагали 450 доларів за 1000 кубометрів, обмежені в коштах українці вважали прийнятними 235 доларів. «Ви зробили заручниками мільйони людей в Європі», – волає болгарський депутат в Європарламенті до представників Росії і України.

Однак 19 січня несподівано укладено перемир’я. Прем’єр-міністру України Тимошенко в Москві вдалося досягти успіху: із зустрічі з головою уряду Росії Владіміром Путіним додому вона привозить десятирічний договір щодо майбутніх газових поставок. Поступка з боку росіян: знижка у 20% від світової ціни.

У Москві, втім, підписують ще два документи з додатками, про які громадськості довгий час нічого не відомо. Вони стосуються компанії «РосУкрЕнерго», скорочено РУЕ, через яку до цього часу здійснювалися газові оборудки між Росією та Україною.

«РосУкрЕнерго» – це та фірма, яка запроторить Ігора Діденка за ґрати.

До того часу бізнес-модель «РосУкрЕнерго» була максимально проста: фірма купувала дешевий газ у Туркменистані в Центральній Азії, а «Газпром» постачав його до кордону України. Там більша частина газу за вигідною ціною передавалася державному концернові «Нафтогаз», а інша – продавалася за світовими цінами європейським споживачам. Решту потреб України забезпечував «Газпром» з російських джерел через РУЕ.

У виграші були всі: українці завдяки цій мішанині могли отримувати газ за вигідними цінами, росіяни назовні нібито дотримувалися світових цін, а посередникові РУЕ перепадали великі прибутки. Дуже великі.

РУЕ – типове породження періоду ґрюндерства в Східній Європі, однак водночас – одне з найбільш загадкових. Компанія на 50% належить «Газпрому», тобто росіянам. 45% має український олігарх Дмитро Фірташ, інші 5% – ще один партнер. РУЕ зареєстрована в швейцарському кантоні Цуґ; Фірташ керує своїми частками через компанію Centragas Holding, яка розташовується у Відні в провулку Швіндґассе.

Посередницька торгівля газом відбувається непрозоро, але ніхто не сумнівається, що завдяки їй в українських та російських кишенях осідають великі гроші. Однак скільки і де?

Олігарх Фірташ – його батько був водієм, мати працювала на цукровому заводі – ніколи не вчився в університеті. Але він має, як каже сам, «добрий нюх» для бізнесу. Його «бізнесове» життя починається після розвалу Радянського Союзу з експорту консервів до Центральної Азії. Декілька великих підприємців уможливили йому старт в газовій торгівлі – на той час «небезпечній» сфері, як згодом визнає сам Фірташ. За його ж свідченнями, він був знайомий з гаданим босом російського злочинного світу Семеном Могилевичем, якого ФБР обвинувачує в багатьох випадках шахрайства.

Як прем’єр-міністр Тимошенко, так і «Газпром» дуже зацікавлені в тому, щоб викинути Фірташа, чоловіка з коротко підстриженою сивою борідкою, з прибуткового газового бізнесу. І хоча російський монополіст «Газпром» і володіє разом з ним компанією РУЕ та дотепер добре заробляв на вигідному продажі газу на західні ринки, однак на початку 2009-го він – у паскудній ситуації: прибутки від експорту газу різко впали. «Газпрому» потрібні гроші, а Фірташ заборгував концерну 1,7 млрд доларів – за газ, який Москва вже поставила, але олігарх поки що закачав його в українські сховища. Він хоче експортувати цей газ до Польщі та Румунії.

19 січня на переговорах у Москві Тимошенко й Путін домовляються: «РосУкрЕнерго» має зникнути. Вісім годин триває палка дискусія, потім переговірники знаходять спосіб, як усунути посередника: «Газпром» передає борги РУЕ українському концерну «Нафтогаз», який платить Москві 1,7 млрд доларів; натомість «Нафтогаз» отримує доступ до тих 11 млрд кубометрів газу, які компанія Фірташа РУЕ зберігала в українських державних сховищах. Уряди в Москві та Києві – така домовленість – у майбутньому хочуть спілкуватися щодо газу одне з одним напряму.

Той договір з відповідними додатками – настільки хитромудра угода, що його мають підписати керівники концернів – Алєксєй Міллер та Олег Дубина. Однак напруга останніх днів довела Дубину до лікарні – у нього інфаркт, а тому підписують заступники. Від «Газпрому» – Валєрій Ґолубєв, від «Нафтогазу» – Ігор Діденко.

Документи не публікують. І вже згодом стане зрозуміло, що цю конструкцію вигадав лише один «Газпром».

Для «Газпрому» важлива фінансова вигода від угоди, однак для Тимошенко – політична: Фірташ є важливим фінансистом лідера опозиції Віктора Януковича, її найбільшого супротивника. Вона сподівається, що зможе висушити його найважливіше грошове джерело, цю «велику годівницю, чорну касу всіх українських керівників», як каже Тимошенко. Адже невдовзі вибори, і Тимошенко хоче – як і Янукович – сісти в президентське крісло.

Прем’єрка, росіянин Путін, західні європейці – всі вони вітають московську домовленість. Навіть американське посольство, яке характеризувало Фірташа як «сумнівну персону», повідомило у Вашингтон: усунення РУЕ може принести в газову торгівлю «прозорість і прогнозованість».

Наскільки угода зачепила Фірташа, як він лютував – можна дізнатися з депеш американського посольства, оприлюднених на сайті WikiLeaks. В останні місяці він кілька разів зустрічався з послом США у Києві Вільямом Тейлором: нову газову угоду між Тимошенко і Путіним Фірташ вважає «злочинною» і «найтупішим договором в українській історії», повідомляє той у Вашингтон. Фірташ підтримав би негайний арешт Тимошенко, пише посол. Якби хтось інший підписав такий договір, «то вже давно би висів на вуличному ліхтарі», сказав йому олігарх.

Інші противники Тимошенко, наприклад, Юрій Бойко – міністр енергетики в тіньовому уряді опозиції і свого часу член координаційної ради РУЕ, – говорять про «зраду національних інтересів». Вони закидають, що прем’єр-міністр взагалі погодилася на занадто високу ціну для майбутніх поставок газу з Росії, тарифи на транзит натомість зберегла на низькому рівні, а також пристала на непрйнятні умови оплати. Лише для того, щоб усунути Фірташа.

Надходять і прямі погрози. Заступник голови «Нафтогазу» Діденко, ще коли вів переговори в Москві, отримав однозначні дзвінки з Києва, сказала Юлія Тимошенко виданню Der Spiegel: якщо він підпише угоди, то «за це сяде». Однак Діденко, прояснює Тимошенко, «виконав тільки мої вказівки».

Найбільш захоплююча дія спектаклю навколо РУЕ та 11 млрд кубометрів газу починається 24 березня 2009 року. Фірташ та його поплічники замислюють акт помсти, вони хочуть повернути газ. Дев’ять позовних заяв подав Фірташ на той час до українських судів. Однак тепер він звертається в арбітраж Стокгольмської торговельної палати.

Майже 100-річна інституція у Стокгольмі, що розташовується за адресою Якобс-Торґ, 3, вважається одним із найповажаніших арбітражних судів у світі. Шведи беруть справу до розгляду, однак це вимагає часу. Усі зацікавлені сторони висловлюють свою позицію. Фірташ вважає московську угоду в силу окремих її параграфів та попередніх, усе ще чинних договорів, незаконною, натомість «Нафтогаз», а отже, й українська держава захищають її як легітимну. Рішення суду видається поки що невизначеним, держава навіть сподівається виграти процес, оскільки «Нафтогаз», а не РУЕ – оплатив газ.

Однак тут відбувається зміна влади в Києві.

Суперник Тимошенко Янукович, якого шість років тому Помаранчева революція позбавила президентського крісла (сам кандидат тоді вважав, що вже здобув його), у лютому 2010 року стає главою держави. Хоча за нього проголосував лише кожен третій українець.

Оце так тріумф для супротивників Тимошенко! Олігарх Фірташ, за даними американців – один з головних спонсорів нового президента, раптом опиняється на олімпі влади. Багато довірених осіб Фірташа просуваються до владних важелів держави: Юрій Бойко і Сергій Льовочкін – 38-річний син генерала – стають відповідно міністром енергетики та головою адміністрації президента; приятель Фірташа Валерій Хорошковський, власник медіа-імперії «Інтер», на купівлю якої Фірташ ще донедавна мав опціон, стає керівником державної служби безпеки.

За допомогою Хорошковського Янукович отримує змогу заарештувати міністрів та високопосадовців колишнього уряду. Але ніде не відбуваються такі радикальні чистки, як у державному концерні «Нафтогаз»: в ньому змінюють усю керівну верхівку. Змушений піти й Ігор Діденко – «за власним бажанням».

Новому главі держави потрібно лише кілька місяців, щоб підпорядкувати собі виконавчу владу, більшість у парламенті та переважну частину й без того продажних суддів. «Потрібно активніше використовувати прадавній людський інстинкт страху», – заявляє його новий голова уряду, який змінив на посаді ненависну Юлію Тимошенко після її поразки на виборах. Україна знову опиняється на шляху до авторитарної держави.

У Стокгольмі тепер усе відбувається теж дуже швидко. «Нафтогаз» підпорядковується урядові Януковича, а тому в арбітражному суді зустрічаються вже не дві ворожі сторони, а дві дружні, або краще сказати – одна й та сама. З одного боку столу, відстоюючи інтереси РУЕ, сидять фактично Фірташ, Янукович і Бойко, з другого – українська держава: Бойко, міністр енергетики, представляючи свого президента Януковича, – обоє при цьому тісно пов’язані з Фірташем. Процес перетворюється на фарс.

Він завершується 8 червня 2010 року чітким вироком: шведи ухвалюють рішення на користь РУЕ. Український державний газовий концерн повинен повернути спірні 11 млрд кубометрів газу компанії Фірташа РУЕ, а ще – 1,1 млрд кубометрів для компенсації за втрачений прибуток.

РУЕ вимагає відшкодування 12,1 млрд кубометрів у грошовій формі – та просить за цей газ ринкову ціну, а не 1,7 млрд доларів, яку свого часу сплатили «Газпрому». Тим самим, за розрахунками РУЕ, сума раптово зростає втричі – до 5,4 млрд доларів.

Це – справжня катастрофа для України: якщо Київ поверне паливо, то країна не матиме достатньо газу на зиму. Якщо ж погодиться на вимогу сплатити кілька мільярдів доларів, то держава повинна покрити борги «Нафтогазу». Але Київ і сам у скрутному становищі – з початку світової фінансової кризи він живе на кредити Міжнародного валютного фонду.

Але чому «Нафтогаз» так легко програв у Стокгольмі, якщо попервах шанси державного концерну в суді виглядали не такими вже й поганими? Шведи на це запитання не відповідають, рішення арбітражу є конфіденційними; уряд Януковича теж відмовляється оприлюднити свою позицію.

Тим часом, однак, з’являються копії рішення Стокгольмського арбітражу, які зміг побачити й кореспондент видання Der Spiegel. На сторінці 4 у пункті 14 зазначено: «Хоча “Нафтогаз” під час розгляду справи спочатку стверджував, що придбання 11 млрд кубометрів газу має достатню правову основу, тепер він запевняє, що це було не так». А в іншому реченні «Нафтогаз» несподівано погоджується, що цей газ «належить і завжди належав РУЕ».

Ці рядки лунають нібито сухо, однак вони є вкрай вибухонебезпечними. Тепер стає зрозуміло, чому нове керівництво не оприлюднило рішення суду: концерн «Нафтогаз», хоча й перебуває у скрутній фінансовій ситуації, змінив свою позицію в суді на 180 градусів. Він сам спонукав Стокгольмський арбітраж до ухвалення рішення не на користь України. Окрім того він – і в цьому зміг переконатися Der Spiegel – вилучив зі своїх свідчень прізвища функціонерів «Газпрому». Російський концерн, який і затіяв цю угоду в січні 2009-го, на процесі майже не згадувався.

Висновок може бути тільки один: Віктор Янукович, президент України, обслужив комерційні інтереси близького до себе олігарха – за рахунок власної держави. Та ще й зробив приємне Москві.

«Цинічно» все це, каже адвокат і депутат парламенту Сергій Власенко. Він сидить у барі чотиризіркового готелю «Рів’єра», що в старому київському районі Подолі, і дивиться надвір – на берег Дніпра: «Де гарантія того, що завтра в іншому випадку не станеться те саме?»

На жовтій паперовій серветці Сергій Власенко намалював імперію Дмитра Фірташа – схема нагадує щупальця спрута. «Прибуток Фірташа, який він отримає від стокгольмської афери, май бути гігантським», – каже він. Щоб відволікти увагу від цієї події, друг Фірташа, голова таємної спецслужби Валерій Хорошковський, розпочав антикорупційну кампанію, яка торкнулася лише провідних фігур попереднього помаранчевого уряду. Окрім заступника голови «Нафтогазу» Ігоря Діденка, заарештовано також колишнього головного бухгалтера компанії, керівника української митниці та інших посадовців. Під наглядом перебувають два колишні міністри – зокрема й міністр внутрішніх справ. 15 грудня порушено кримінальну справу і проти колишньої прем’єрки Тимошенко, їй заборонено покидати країну. За п’ять днів їй висунули звинувачення у «розбазарюванні» коштів, Тимошенко теж загрожує ув’язнення.

Складно не помітити, що йдеться також про зведення політичних рахунків. «Діденку висунули обвинувачення за статтею 191 Кримінального кодексу: присвоєння майна у великих обсягах, – каже Власенко і гірко посміхається. – Це абсурд. Минулого року київський суд підтвердив, що Діденко діяв у відповідності до законодавства. Тепер, після зміни влади, ухвалюють, звісно, інші рішення. Тепер він має бути покараний за те, що держава змушена платити штраф за угоду між “Нафтогазом” і “Газпромом”».

Зустріч у «Рів’єрі» відбулася наприкінці жовтня. 24 листопада Верховний суд України підтвердив ухвалу Стокгольмського арбітражу. 6 грудня олігарх Фірташ повідомив, що він погасив свої борги перед «Газпромом» і «Нафтогазом», а натомість отримав 11 млрд кубометрів газу плюс 1,1 млрд кубометрів, які суд у Стокгольмі присудив йому на «відшкодування». Увесь цей обсяг він тимчасом продав «Газпрому», запевняє Фірташ, однак не вказує, за якою ціною.

За розрахунками експертів, держава Україна від цього перекидання туди-сюди 12,1 млрд кубометрів газу зазнала збитків приблизно на 1 млрд доларів. Однак Фірташ за теперішніх цін отримає величезний прибуток: 12,1 млрд кубометрів на сьогодні коштують 3 млрд доларів. Олігарх заперечує, що Україна внаслідок цієї угоди виявилася обділеною і запасів газу тепер на зиму не вистачить.

Київська газета «Коммерсантъ» дивиться на це інакше: з 24 мільярдів, які на сьогодні зберігаються в сховищах, тепер половина відпадає – а це майже четвертина річних потреб країни. Тим самим загрожує енергетичний колапс.

А Ігор Діденко далі сидить у «Лук’янівці». 9 грудня Київський апеляційний суд подовжив термін попереднього ув’язнення. Те, що тут відбувається, – «це політичний процес в інтересах брудних бізнесових груп», заявляє Діденко. Йому загрожують багато років тюрми.

Фото: www.kyivpost.ua.

Оригiнал матерiалу:
http://www.spiegel.de/spiegel/print/index-2010-52.html…

Після його приходу до влади «Нафтогаз» швиденько програв суд у Стокгольмі компанії близького до нового президента олігарха Дмитра Фірташа. А численні представники попереднього уряду, причетні до газової угоди, опинилися за ґратами. Через «угоду року» із повернення газу «РосУкрЕнерго» Крістіан Неф у німецькому тижневику Der Spiegel показує прогнилу корумповану судову систему країни, а також наскільки тісно тут переплелися бізнес та політика і як працює механізм політичних репресій.

Дивна фірма, сумнівна угода і ціла пачка ув’язнених – у Києві добігає кінця детектив, який виставляє в поганому світлі нове керівництво. Документи натякають: президент Янукович обслужив інтереси одного з найбільших олігархів – на шкоду власній країні.

Лук’янівський слідчий ізолятор, названий так через найменування району Києва Лук’янівка, розташовується одразу за казармами міністерства оборони – у будинку під номером 13: вулиця Дегтярівська, 13. Побілена цегляна будівля зі сторожовими вежами і колючим дротом, синіми металевими дверима та сірими розсувними воротами. Вулицею дме пронизливий зимовий вітер, жінки, які з пакунками в руках чекають перед входом, мерзнуть. В’язниця, збудована ще в ХІХ столітті, має в місті вкрай дурну славу. Вона призначена для 2800 в’язнів, однак зараз переповнена по зав’язку 4 тисячами. Ігор Діденко, який сидить за цими стінами, каже, що тут «бридко навіть доторкнутися до ложки чи горнятка».

Він саме йшов до стоматолога, коли потрапив у «Лук’янівку». Він не такий вже й молодий, 46 років, а тому поставив собі штифти, які його лікар того дня по обіді хотів покрити коронкою. Було 9 липня, п’ятниця, у літньому Києві почалися вихідні, але перш ніж Діденко зміг піднятися сходами до клініки, він вже лежав на асфальті. Посеред двору.

Чоловіки в масках кинули його долі, наділи наручники, а потім заштовхали в авто. То були бійці спецгрупи «Альфа», елітного підрозділу української таємної служби СБУ. Вони поводилися з ним як з небезпечним злочинцем, коли доставляли в «Лук’янівку» – туди, де він сидить уже майже шість місяців.

Після його арешту були клопотання про помилування: патріарх православної церкви Філарет заступився за нього, Леонід Кравчук, перший президент країни, з три десятки депутатів парламенту, підприємці, науковці. Однак цих клопотань ніхто не почув.

Чому ж такий чоловік, як Ігор Діденко, настільки важливий для держави, що вона виставляє його затримання як арешт боса мафії? Чому Діденко вважає можливим, що «підбурювачі – політичні групи посягають у в’язниці на моє життя», як він прокричав у залу з-за своєї заґратованої клітки під час судового розгляду обґрунтованості його утримання під вартою? І чому Юлія Тимошенко, до березня цього року – прем’єр-міністр України, стверджує, що затримання Діденка – доказ того, що «країна потрапила до рук кримінальних угруповань»?

Біографія Діденка – не надто захоплива. Він народився в 1964 році поблизу Вінниці, вивчав економічну кібернетику, згодом став підприємцем. Більш ніж десять років обіймав посаду віце-президента «Нафтогазу» – великого державного газового концерну, певний час був навіть його керівником. У нього є дружина, діти й будинок у котеджному містечку «Золоті ворота» під Києвом.

«Діденко був шанованим професіоналом, менеджером, – каже юрист і депутат парламенту Сергій Власенко, який співпрацює з адвокатами Діденка. – Він не був політиком».

Однак справа Діденка – вкрай політична. Вона показує, як функціонує найбільша за площею держава Європи. Як окремі мультимільйонери використовують цю державу (яку неукраїнці часто знають лише завдяки телевізійним кадрам бійок у парламенті) в ролі інструмента для своїх оборудок. І як правова культура України – держави, що хоче вступити в ЄС, – чимраз вихолощується.

Історія Діденка – це історія великої угоди, яка повинна також зацікавити Захід – оскільки він ледь не кожної зими змушений потерпати від пертурбацій в Україні, однак не бажає прояснити їх підтекст. Ідеться про 12 мільярдів кубометрів газу вартістю кілька мільярдів доларів. І рішення третейського суду, яке пробиває велику діру в державному бюджеті.

Дійовими особами у цьому спектаклі є: Дмитро Фірташ, 45 років, один з найвпливовіших людей в Україні, протягом багатьох років – успішний підприємець у газовому бізнесі та хімічній промисловості; Валерій Хорошковський, 41 рік, голова таємної спецслужби, медіа-магнат, колишній міністр економіки та сталевий бізнесмен, якого також часто люблять називати «українським Берлусконі», він командує 30 тисячами співробітників служби безпеки – установи, яка є водночас таємною службою, поліцією та прокуратурою; і нарешті: Віктор Янукович, 60 років, за освітою – машиніст і гірник, засуджений за участь у крадіжці та побиттях, згодом – прем’єр-міністр, з лютого – президент України.

Та Ігор Діденко.

Надворі був січень 2009-го, коли почався цей спектакль. У новому році не минуло ще й 12 годин, як Росія оголосила своїй сусідці Україні газову війну. 1 січня об 11 годині 48 хвилин за московським часом головний інженер компресорної станції неподалік від Курська перекриває вентиль газопроводу. Його начальник, керівник російського концерну «Газпром», наказав припинити поставки газу Україні. Посеред крижаної зими.

Раптове припинення поставок вдарило не лише по сусідах, а за пару днів згодом – і по решті Європи, яка залежить від російського газу, однак, на жаль, 80% палива отримує транзитом через Україну. Польща, Угорщина й Болгарія повідомляють про різке зменшення тиску, 6 січня Словаччина оголошує надзвичайний стан. «Кремль змушує Європу мерзнути» – пишуть газети.

Субконтинент уже майже звик до російсько-українських газових воєн, взимку вони вибухають із завидною регулярністю. Але та, що тривала цього разу майже три тижні, переповнила чашу терпіння західних європейців.

Москва і Київ знову не змогли вчасно узгодити нову ціну поставок. Росіяни вимагали 450 доларів за 1000 кубометрів, обмежені в коштах українці вважали прийнятними 235 доларів. «Ви зробили заручниками мільйони людей в Європі», – волає болгарський депутат в Європарламенті до представників Росії і України.

Однак 19 січня несподівано укладено перемир’я. Прем’єр-міністру України Тимошенко в Москві вдалося досягти успіху: із зустрічі з головою уряду Росії Владіміром Путіним додому вона привозить десятирічний договір щодо майбутніх газових поставок. Поступка з боку росіян: знижка у 20% від світової ціни.

У Москві, втім, підписують ще два документи з додатками, про які громадськості довгий час нічого не відомо. Вони стосуються компанії «РосУкрЕнерго», скорочено РУЕ, через яку до цього часу здійснювалися газові оборудки між Росією та Україною.

«РосУкрЕнерго» – це та фірма, яка запроторить Ігора Діденка за ґрати.

До того часу бізнес-модель «РосУкрЕнерго» була максимально проста: фірма купувала дешевий газ у Туркменистані в Центральній Азії, а «Газпром» постачав його до кордону України. Там більша частина газу за вигідною ціною передавалася державному концернові «Нафтогаз», а інша – продавалася за світовими цінами європейським споживачам. Решту потреб України забезпечував «Газпром» з російських джерел через РУЕ.

У виграші були всі: українці завдяки цій мішанині могли отримувати газ за вигідними цінами, росіяни назовні нібито дотримувалися світових цін, а посередникові РУЕ перепадали великі прибутки. Дуже великі.

РУЕ – типове породження періоду ґрюндерства в Східній Європі, однак водночас – одне з найбільш загадкових. Компанія на 50% належить «Газпрому», тобто росіянам. 45% має український олігарх Дмитро Фірташ, інші 5% – ще один партнер. РУЕ зареєстрована в швейцарському кантоні Цуґ; Фірташ керує своїми частками через компанію Centragas Holding, яка розташовується у Відні в провулку Швіндґассе.

Посередницька торгівля газом відбувається непрозоро, але ніхто не сумнівається, що завдяки їй в українських та російських кишенях осідають великі гроші. Однак скільки і де?

Олігарх Фірташ – його батько був водієм, мати працювала на цукровому заводі – ніколи не вчився в університеті. Але він має, як каже сам, «добрий нюх» для бізнесу. Його «бізнесове» життя починається після розвалу Радянського Союзу з експорту консервів до Центральної Азії. Декілька великих підприємців уможливили йому старт в газовій торгівлі – на той час «небезпечній» сфері, як згодом визнає сам Фірташ. За його ж свідченнями, він був знайомий з гаданим босом російського злочинного світу Семеном Могилевичем, якого ФБР обвинувачує в багатьох випадках шахрайства.

Як прем’єр-міністр Тимошенко, так і «Газпром» дуже зацікавлені в тому, щоб викинути Фірташа, чоловіка з коротко підстриженою сивою борідкою, з прибуткового газового бізнесу. І хоча російський монополіст «Газпром» і володіє разом з ним компанією РУЕ та дотепер добре заробляв на вигідному продажі газу на західні ринки, однак на початку 2009-го він – у паскудній ситуації: прибутки від експорту газу різко впали. «Газпрому» потрібні гроші, а Фірташ заборгував концерну 1,7 млрд доларів – за газ, який Москва вже поставила, але олігарх поки що закачав його в українські сховища. Він хоче експортувати цей газ до Польщі та Румунії.

19 січня на переговорах у Москві Тимошенко й Путін домовляються: «РосУкрЕнерго» має зникнути. Вісім годин триває палка дискусія, потім переговірники знаходять спосіб, як усунути посередника: «Газпром» передає борги РУЕ українському концерну «Нафтогаз», який платить Москві 1,7 млрд доларів; натомість «Нафтогаз» отримує доступ до тих 11 млрд кубометрів газу, які компанія Фірташа РУЕ зберігала в українських державних сховищах. Уряди в Москві та Києві – така домовленість – у майбутньому хочуть спілкуватися щодо газу одне з одним напряму.

Той договір з відповідними додатками – настільки хитромудра угода, що його мають підписати керівники концернів – Алєксєй Міллер та Олег Дубина. Однак напруга останніх днів довела Дубину до лікарні – у нього інфаркт, а тому підписують заступники. Від «Газпрому» – Валєрій Ґолубєв, від «Нафтогазу» – Ігор Діденко.

Документи не публікують. І вже згодом стане зрозуміло, що цю конструкцію вигадав лише один «Газпром».

Для «Газпрому» важлива фінансова вигода від угоди, однак для Тимошенко – політична: Фірташ є важливим фінансистом лідера опозиції Віктора Януковича, її найбільшого супротивника. Вона сподівається, що зможе висушити його найважливіше грошове джерело, цю «велику годівницю, чорну касу всіх українських керівників», як каже Тимошенко. Адже невдовзі вибори, і Тимошенко хоче – як і Янукович – сісти в президентське крісло.

Прем’єрка, росіянин Путін, західні європейці – всі вони вітають московську домовленість. Навіть американське посольство, яке характеризувало Фірташа як «сумнівну персону», повідомило у Вашингтон: усунення РУЕ може принести в газову торгівлю «прозорість і прогнозованість».

Наскільки угода зачепила Фірташа, як він лютував – можна дізнатися з депеш американського посольства, оприлюднених на сайті WikiLeaks. В останні місяці він кілька разів зустрічався з послом США у Києві Вільямом Тейлором: нову газову угоду між Тимошенко і Путіним Фірташ вважає «злочинною» і «найтупішим договором в українській історії», повідомляє той у Вашингтон. Фірташ підтримав би негайний арешт Тимошенко, пише посол. Якби хтось інший підписав такий договір, «то вже давно би висів на вуличному ліхтарі», сказав йому олігарх.

Інші противники Тимошенко, наприклад, Юрій Бойко – міністр енергетики в тіньовому уряді опозиції і свого часу член координаційної ради РУЕ, – говорять про «зраду національних інтересів». Вони закидають, що прем’єр-міністр взагалі погодилася на занадто високу ціну для майбутніх поставок газу з Росії, тарифи на транзит натомість зберегла на низькому рівні, а також пристала на непрйнятні умови оплати. Лише для того, щоб усунути Фірташа.

Надходять і прямі погрози. Заступник голови «Нафтогазу» Діденко, ще коли вів переговори в Москві, отримав однозначні дзвінки з Києва, сказала Юлія Тимошенко виданню Der Spiegel: якщо він підпише угоди, то «за це сяде». Однак Діденко, прояснює Тимошенко, «виконав тільки мої вказівки».

Найбільш захоплююча дія спектаклю навколо РУЕ та 11 млрд кубометрів газу починається 24 березня 2009 року. Фірташ та його поплічники замислюють акт помсти, вони хочуть повернути газ. Дев’ять позовних заяв подав Фірташ на той час до українських судів. Однак тепер він звертається в арбітраж Стокгольмської торговельної палати.

Майже 100-річна інституція у Стокгольмі, що розташовується за адресою Якобс-Торґ, 3, вважається одним із найповажаніших арбітражних судів у світі. Шведи беруть справу до розгляду, однак це вимагає часу. Усі зацікавлені сторони висловлюють свою позицію. Фірташ вважає московську угоду в силу окремих її параграфів та попередніх, усе ще чинних договорів, незаконною, натомість «Нафтогаз», а отже, й українська держава захищають її як легітимну. Рішення суду видається поки що невизначеним, держава навіть сподівається виграти процес, оскільки «Нафтогаз», а не РУЕ – оплатив газ.

Однак тут відбувається зміна влади в Києві.

Суперник Тимошенко Янукович, якого шість років тому Помаранчева революція позбавила президентського крісла (сам кандидат тоді вважав, що вже здобув його), у лютому 2010 року стає главою держави. Хоча за нього проголосував лише кожен третій українець.

Оце так тріумф для супротивників Тимошенко! Олігарх Фірташ, за даними американців – один з головних спонсорів нового президента, раптом опиняється на олімпі влади. Багато довірених осіб Фірташа просуваються до владних важелів держави: Юрій Бойко і Сергій Льовочкін – 38-річний син генерала – стають відповідно міністром енергетики та головою адміністрації президента; приятель Фірташа Валерій Хорошковський, власник медіа-імперії «Інтер», на купівлю якої Фірташ ще донедавна мав опціон, стає керівником державної служби безпеки.

За допомогою Хорошковського Янукович отримує змогу заарештувати міністрів та високопосадовців колишнього уряду. Але ніде не відбуваються такі радикальні чистки, як у державному концерні «Нафтогаз»: в ньому змінюють усю керівну верхівку. Змушений піти й Ігор Діденко – «за власним бажанням».

Новому главі держави потрібно лише кілька місяців, щоб підпорядкувати собі виконавчу владу, більшість у парламенті та переважну частину й без того продажних суддів. «Потрібно активніше використовувати прадавній людський інстинкт страху», – заявляє його новий голова уряду, який змінив на посаді ненависну Юлію Тимошенко після її поразки на виборах. Україна знову опиняється на шляху до авторитарної держави.

У Стокгольмі тепер усе відбувається теж дуже швидко. «Нафтогаз» підпорядковується урядові Януковича, а тому в арбітражному суді зустрічаються вже не дві ворожі сторони, а дві дружні, або краще сказати – одна й та сама. З одного боку столу, відстоюючи інтереси РУЕ, сидять фактично Фірташ, Янукович і Бойко, з другого – українська держава: Бойко, міністр енергетики, представляючи свого президента Януковича, – обоє при цьому тісно пов’язані з Фірташем. Процес перетворюється на фарс.

Він завершується 8 червня 2010 року чітким вироком: шведи ухвалюють рішення на користь РУЕ. Український державний газовий концерн повинен повернути спірні 11 млрд кубометрів газу компанії Фірташа РУЕ, а ще – 1,1 млрд кубометрів для компенсації за втрачений прибуток.

РУЕ вимагає відшкодування 12,1 млрд кубометрів у грошовій формі – та просить за цей газ ринкову ціну, а не 1,7 млрд доларів, яку свого часу сплатили «Газпрому». Тим самим, за розрахунками РУЕ, сума раптово зростає втричі – до 5,4 млрд доларів.

Це – справжня катастрофа для України: якщо Київ поверне паливо, то країна не матиме достатньо газу на зиму. Якщо ж погодиться на вимогу сплатити кілька мільярдів доларів, то держава повинна покрити борги «Нафтогазу». Але Київ і сам у скрутному становищі – з початку світової фінансової кризи він живе на кредити Міжнародного валютного фонду.

Але чому «Нафтогаз» так легко програв у Стокгольмі, якщо попервах шанси державного концерну в суді виглядали не такими вже й поганими? Шведи на це запитання не відповідають, рішення арбітражу є конфіденційними; уряд Януковича теж відмовляється оприлюднити свою позицію.

Тим часом, однак, з’являються копії рішення Стокгольмського арбітражу, які зміг побачити й кореспондент видання Der Spiegel. На сторінці 4 у пункті 14 зазначено: «Хоча “Нафтогаз” під час розгляду справи спочатку стверджував, що придбання 11 млрд кубометрів газу має достатню правову основу, тепер він запевняє, що це було не так». А в іншому реченні «Нафтогаз» несподівано погоджується, що цей газ «належить і завжди належав РУЕ».

Ці рядки лунають нібито сухо, однак вони є вкрай вибухонебезпечними. Тепер стає зрозуміло, чому нове керівництво не оприлюднило рішення суду: концерн «Нафтогаз», хоча й перебуває у скрутній фінансовій ситуації, змінив свою позицію в суді на 180 градусів. Він сам спонукав Стокгольмський арбітраж до ухвалення рішення не на користь України. Окрім того він – і в цьому зміг переконатися Der Spiegel – вилучив зі своїх свідчень прізвища функціонерів «Газпрому». Російський концерн, який і затіяв цю угоду в січні 2009-го, на процесі майже не згадувався.

Висновок може бути тільки один: Віктор Янукович, президент України, обслужив комерційні інтереси близького до себе олігарха – за рахунок власної держави. Та ще й зробив приємне Москві.

«Цинічно» все це, каже адвокат і депутат парламенту Сергій Власенко. Він сидить у барі чотиризіркового готелю «Рів’єра», що в старому київському районі Подолі, і дивиться надвір – на берег Дніпра: «Де гарантія того, що завтра в іншому випадку не станеться те саме?»

На жовтій паперовій серветці Сергій Власенко намалював імперію Дмитра Фірташа – схема нагадує щупальця спрута. «Прибуток Фірташа, який він отримає від стокгольмської афери, май бути гігантським», – каже він. Щоб відволікти увагу від цієї події, друг Фірташа, голова таємної спецслужби Валерій Хорошковський, розпочав антикорупційну кампанію, яка торкнулася лише провідних фігур попереднього помаранчевого уряду. Окрім заступника голови «Нафтогазу» Ігоря Діденка, заарештовано також колишнього головного бухгалтера компанії, керівника української митниці та інших посадовців. Під наглядом перебувають два колишні міністри – зокрема й міністр внутрішніх справ. 15 грудня порушено кримінальну справу і проти колишньої прем’єрки Тимошенко, їй заборонено покидати країну. За п’ять днів їй висунули звинувачення у «розбазарюванні» коштів, Тимошенко теж загрожує ув’язнення.

Складно не помітити, що йдеться також про зведення політичних рахунків. «Діденку висунули обвинувачення за статтею 191 Кримінального кодексу: присвоєння майна у великих обсягах, – каже Власенко і гірко посміхається. – Це абсурд. Минулого року київський суд підтвердив, що Діденко діяв у відповідності до законодавства. Тепер, після зміни влади, ухвалюють, звісно, інші рішення. Тепер він має бути покараний за те, що держава змушена платити штраф за угоду між “Нафтогазом” і “Газпромом”».

Зустріч у «Рів’єрі» відбулася наприкінці жовтня. 24 листопада Верховний суд України підтвердив ухвалу Стокгольмського арбітражу. 6 грудня олігарх Фірташ повідомив, що він погасив свої борги перед «Газпромом» і «Нафтогазом», а натомість отримав 11 млрд кубометрів газу плюс 1,1 млрд кубометрів, які суд у Стокгольмі присудив йому на «відшкодування». Увесь цей обсяг він тимчасом продав «Газпрому», запевняє Фірташ, однак не вказує, за якою ціною.

За розрахунками експертів, держава Україна від цього перекидання туди-сюди 12,1 млрд кубометрів газу зазнала збитків приблизно на 1 млрд доларів. Однак Фірташ за теперішніх цін отримає величезний прибуток: 12,1 млрд кубометрів на сьогодні коштують 3 млрд доларів. Олігарх заперечує, що Україна внаслідок цієї угоди виявилася обділеною і запасів газу тепер на зиму не вистачить.

Київська газета «Коммерсантъ» дивиться на це інакше: з 24 мільярдів, які на сьогодні зберігаються в сховищах, тепер половина відпадає – а це майже четвертина річних потреб країни. Тим самим загрожує енергетичний колапс.

А Ігор Діденко далі сидить у «Лук’янівці». 9 грудня Київський апеляційний суд подовжив термін попереднього ув’язнення. Те, що тут відбувається, – «це політичний процес в інтересах брудних бізнесових груп», заявляє Діденко. Йому загрожують багато років тюрми.

Фото: www.kyivpost.ua.

Оригiнал матерiалу:
http://www.spiegel.de/spiegel/print/index-2010-52.html…