Минулого тижня реалізацію сце­на­рію на місці — у ВСУ — «втрясали» Андрій Портнов і Сергій Ківалов (останнього під час відвідування кабінетів суддів супроводжував Віктор Кри­вен­ко).

Як повідомили джерела ZN.UA в адміністрації президента, наступного тижня Верховний суд України збирається відвідати і сам президент — привітати суддів з професійним святом.

Характерно, що в кожного з тих, хто на даний момент впливає на вітчизняне судочинство, є власна креатура на посаду голови ВСУ. Відомо, що Сергій Ківалов багато років бачить на цьому посту Віктора Кривенка, який давно й плідно співробітничає із Сергієм Васильовичем. Андрій Портнов хотів би, судячи з усього, щоб це місце зайняв Ярослав Романюк, який, наскільки відомо, з минулого року досить вдало пов’язав своє майбутнє з Андрієм Володими­ровичем. Але ні в одного, ні в іншого сьогодні не виходить привести на суддівський «престол» свого. По-перше, ніхто не хоче поступатися й віддавати перевагу своєму візаві. По-друге, є підстави стверджувати, що і Кривенко, і Романюк є непрохідними на посаду голови ВСУ.

Наскільки відомо, на сьогодні головним є варіант, який уже розглядався реформаторами: Петро Пилипчук — досвідчений суддя, який багато років обіймав посаду першого заступника голови ВСУ, не помічений у винесенні свавільних рішень, вдумливий, авторитетний фахівець, який користується заслуженою повагою своїх колег, причому не лише у Верховному суді. Багато років Петро Пи­липович очолював Раду суддів України, яка по-справж­ньому виконувала свої функції та відстоювала позиції суддів.

На минулих виборах Петро Пилипчук склав реальну конкуренцію Василеві Онопенку в боротьбі за пост голови ВСУ, що не завадило згодом не тільки їх мирному співіснуванню, а й найтіснішому співробітництву. З подачі Ва­силя Васильо­вича Петро Пи­ли­пович повторно зайняв місце першого заступника. Понад те, у подіях, що відбуваються останнім часом навколо Вер­ховного суду, П.Пилипчук проявив себе вельми й вельми гідно.

Кандидатура П.Пилипчука стала результатом вимушеного компромісу режисерів судочинства. Насамперед вона є прохідною. Більшість суддів ВСУ, скоріш за все, підтримають Петра Пилиповича. Другим безсумнівним плюсом у контексті далекоглядних планів реформаторів є вік Петра Пилиповича. У жовтні нинішнього року йому виповнилося 64, а максимальний строк перебування на посаді судді — 65 років. Це дасть час основним гравцям за рік якісніше підготуватися до наступних виборів. Імовірно, турнір між Романюком і Кривенком за посаду голови буде перенесено на наступну осінь, коли знову відкриється вакансія голови ВСУ.

За цей час істотно почистять кадровий склад ВСУ, зокрема з використанням можливостей Вищої ради юстиції та Генпрокуратури. Верховний суд наповнять «своїми» суддями. Не виключено також, що з’явить­ся новий кандидат на посаду голови, наприклад нинішній голова ВГСУ В.Татьков — виходець з Донецька.

Не маючи сьогодні реальної можливості домогтися свого, Банкова прагне реалізувати варіант номінального голови Верховного суду України, маючи на увазі, що реально керуватимуть інші — ретельно підібрані заступники. Я.Ро­ма­нюк, якого пророкують у перші заступники голови, В.Кри­венко (йому поки що доведеться задовольнитися посадою заступника з питань адміністративної юстиції). І.Шицький, якого планують зробити заступником у господарських справах. Він замінить на цьому напрямі В.Барбару, який, наскільки відомо, не був достатньо чуйним до прохань реформаторів судової системи.

Обрання Петра Пилиповича стане перехідним варіантом. Більше випадкових, з погляду влади, людей у керівництві Верховного суду в осяжному майбутньому не буде.

За матеріалами Дзеркало Тижня