16 лютого були скасовані чергові місцеві вибори. Окрім кількох громадських ініціатив та поодиноких локальних точок спротиву, цей акт брутальної наруги над Основним законом був спокійно сприйнятий як в Україні, так і за її межами.

Це вже потім: "тушки", рішення КС, харківські угоди і їх цинічна ратифікація.

Риторичне питання: де 16 лютого були мітинги, яйця й димові шашки?

Блок Юлії Тимошенко, хоч і не голосував за скандальну постанову, але після відміни місцевих виборів зітхнув із полегшенням. До нових електоральних змагань БЮТ був не готовий ні морально, ні матеріально.

Більше того, дякуючи Партії регіонів, Юлія Тимошенко виконала свою обіцянку, яку так щедро роздавала перед виборами на різноманітних з'їздах представників місцевого самоврядування. А саме - продовжити повноваження міських, сільських і селищних голів на 5 років. У конституційний спосіб зробити це було нереально. Але тут на допомогу біло-сердечним прийшов "злочинний режим" Януковича.

Тому, нещадно критикуючи нову владу, БЮТ ладен закидати опонентам будь-що: від підкупу суддів КС до продажу України оптом і вроздріб.

Але тему місцевих виборів опозиція делікатно оминає.

Також не зовсім чутно голоси на захист конституційного ладу "молодих і перспективних" Сергія Тігіпка й Арсенія Яценюка, які мали шанси закріпити на місцях свій відносний успіх на президентських виборах.

І скільки б не бив себе в груди лідер "Сильної України", що після призначення в уряд він не покине політичну діяльність, від Тігіпка-політика сьогодні мало що залишилось. У жорсткій ієрархічній вертикалі, вибудуваній новою владної командою, будь-яка схильність до самодіяльності, навіть у дозволених межах, не вітається. Тому Сергій Леонідович "заморозив" розбудову власного політичного проекту на невизначений термін і перетворився на ще один гвинтик у владному механізмі, який більшість колег порівнюють з бульдозером.

Лідер "Фронту змін" також знаходиться в гарячкових пошуках власного місця в нових післявиборчих реаліях. І все частіше цей пошук приводить Арсенія Яценюка до кабінету лідера "Єдиного центру" Віктора Балоги. Останньому, незважаючи на деякі втрати, вдалося зберегти розгалужену й ефективну структуру на місцях.

Чого не скажеш про мережу осередків "ФЗ". Постійні ротації в місцевих штабах під час президентської кампанії, та не до кінця виконані фінансові зобов'язання після неї, ослабили позиції Яценюка в регіонах.

Тому альянс публічного лідера з технологічною структурою може дати свої результати. Лише питання: коли?

Бо, як бачимо, усередині країни боротися за електоральну демократію нині нікому. І "заграніца" нам вже також не допоможе. Захід, що колись хворобливо реагував на будь-які факти порушень на українських виборах, цього разу "проковтнув" відміну виборів взагалі.

І коли, виступаючи на сесії ПАРЄ Віктор Федорович, між іншим, зазначив, що у 2011 році в Україні відбудуться місцеві вибори, то ніхто з європарламентарів не поцікавився: "А що, власне, з цього приводу каже Конституція, гарантом якої і є наш шановний доповідач?".

А якщо врахувати, що в прийнятому поспіхом бюджеті передбачене лише незначне фінансування низки позачергових місцевих виборів, то про чергові вибори вже в цьому році (а такі сценарії розглядалися) можна забути.

Хоча затягування із проведенням місцевих виборів для ПР теж справа ризикована. Зараз ще залишається позитивна інерція президентських виборів: ПР взагалі й Віктор Янукович зокрема, є лідерами всіх можливих рейтингів. І не факт, що через рік ця тенденція збережеться.

Адже після всіх цих "газово-флотських" угод ще недавно деморалізована опозиція отримала друге дихання, з яким вона пішла "в поля". А що таке проводити вибори на протестно-революційній хвилі, у ПР добре пам'ятають.

Тому залишається вірити , що публічна обіцянка Януковича провести місцеві вибори у 2011 році буде виконана. Найбільш ймовірна дата, про яку сьогодні говорять у середовищі регіоналів - 27 березня 2011 року.

Але що це означає на практиці?

А те, що у квітні-травні цього року закінчився конституційний термін повноважень більшості місцевих голів і рад. Тому легітимність прийнятих після цього рішень теж під питанням.

Уже зараз у кількох регіонах готуються адміністративні позови й звернення до прокуратури з метою оскарження таких рішень місцевої влади. І якщо деякі із цих позовів будуть задоволені, то це створить прецедент, який активно використовуватимуть у політичній боротьбі на місцевому рівні. Що, у свою чергу, може призвести до управлінського хаосу в місцевому самоврядуванні.

Але не датою єдиною переймаються зараз у Партії регіонів.

Там також розмірковують щодо виборчої системи, яка буде найбільш вигідною цій політичній силі.

З одного боку, ПР - партія лідерського типу з найвищим на сьогодні рейтингом. Тому збереження пропорційної системи з "закритими списками" її повністю влаштовує.

З іншого - обрані за "пропорційкою" місцеві ради вже повністю дискредитували саме поняття місцевого самоврядування. І така виборча система сприймається вкрай негативно навіть у регіонах, де підтримка ПР є беззаперечною. До того ж у цих регіонах, за умови збереження пропорційної системи, ПР змушена ділити ради з комуністами та іншими лівацько-проросійськими утвореннями.

Знайти оптимальне рішення щодо способу проведення місцевих виборів у ПР доручено міністру юстиції Олександру Лавриновичу.

У професіоналізмі цього лойєра сумніватись не доводиться. Так само, як не доводиться сумніватися в тому, що свій юридичний геній Олександр Володимирович часто ставить на службу політичній доцільності.

Згадати хоча б історію із законом про вибори президента, який був написаний, і змінювався в ході виборчої кампанії виключно в інтересах штабу Віктора Януковича. При повній підтримці й сприянні ще одного видатного юриста - екс-бютівця, а нині чиновника президентської адміністрації Андрія Портнова.

За інформацією, що надходить із середовища ПР, найбільш оптимальною там зараз вважають змішану виборчу систему, за якою половина місцевої ради обиратиметься за партійними списками, а половина в одномандатних округах.

Чиста мажоритарка залишиться тільки в селищах і селах.

Таку "мішанку" ми вже проходили на парламентських виборах у 2002 році. Тоді опозиційні партії отримали більшість голосів виборців, але за рахунок мажоритарників було зібрано прокучмівську більшість.

Для цього потрібно зовсім небагато: адміністративний, силовий і невеликий фінансовий ресурси. У кого всі вони зараз знаходяться? І до ворожки ходити не треба...

Також в новому законі планується ще одна інновація, яка покликана спростити життя ПР і ускладнити його для конкурентів. А саме - формування виборчих списків виключно політичними партіями, усунувши від виборів загальнонаціональні й місцеві блоки.

Безперечно, ця новела не сподобається Володимиру Литвину й блоку його імені. Але голосів ПР, комуністів, коаліційних і позакоаліційних "тушок" повинно вистачити.

Якщо ці зміни будуть прийняті, то від цього постраждають не лише політичні сили Тимошенко, Тігіпка, Литвина і Яценюка, чия популярність здебільшого тримається на імені лідера. Багато кандидатів у мери різних міст уже витратилися на купівлю осередків партій для створення блоків свого імені, або імені розкрученого бренду, будь-то назва благодійного фонду, чи громадської організації.

Тепер багатьом докорінно доведеться змінювати свою виборчу стратегію, що створить додатковий клопіт і витрати: потрібно буде міцно прив'язати партійний бренд до імені загальнонаціонального або місцевого лідера.

Зміниться ситуація й на ринку партійного заробітчанства.

Тепер власники партійних свідоцтв задумуються про універсальні назви своїх "диванних" партій, які б однаково гарно продавалися в різних містах. Хоча місцевим елітам, яки візьмуть ці бренди у франчайзинг, доведеться знову витрачатися на правильне позиціонування.

Наступні місцеві вибори, якщо вони хоч колись відбудуться, матимуть ще одну важливу особливість.

Уперше в історії України локальні електоральні битви не будуть відбуватися в тіні парламентських змагань. Фактично політичний процес із печерських пагорбів переміститься в регіони.

Більше того, після відповідного рішення КС, чергові вибори столичного мера й Київради мають відбутися не раніше 2012 року. Отже, редакторам загальноукраїнських ЗМІ вже зараз варто подумати про посилення мережі регіональних власкорів. Бо багато ключових "ньюсмейкерів" будуть знаходитись за межами окружної дороги.

З Києвом взагалі непроста історія. Міський голова Леонід Черновецький, не забезпечивши Віктору Януковичу належний результат на виборах у столиці, під страхом звільнення з посади голови КМДА, повністю заприсягнув на вірність ПР. "Здав" більшість своїх вірних заступників, отримав "смотрящих" з кабміну і АП, справно сплачує в центр щомісячну "десятину".

Але нові господарі життя, що довгі роки "пиляли" бюджет і контролювали "потоки" однієї з найбагатших областей України, прекрасно розуміють, що ці всі "потоки" ніщо в порівнянні зі столичним пирогом. Тому, будь їхня воля, позачергові вибори в Києві були б організовані хоч завтра. Чи то через прийняття нового закону про столицю, чи то через ще одну слідчу комісію й рішення парламенту.

І тут усе впирається в одну проблему: у Януковича і Ко немає кандидата, котрий би переміг у Києві. А ймовірність перемоги на виборах столичного мера, наприклад, Юлії Тимошенко дуже велика.

Тому на Банковій вирішили поки-що позачергові вибори в Києві не проводити. А в майбутньому і взагалі їх скасувати.

Навіть був підготовлений проект Закону про столицю, за яким голову КМДА з усіма повноваженнями призначав президент, а київрада обирала б свого голову, функції якого зводилися до банальної модерації депутатськими засіданнями. Розгляд цього революційного проекту навіть був винесений на розгляд Кабміну, але потім обачно знятий із порядку денного.

По-перше, у Києві занадто багато лояльних до Януковича політичних гравців, які б не зрозуміли цей крок, і їхня лояльність могла б обернутися опозиційністю.

По-друге, прості кияни в більшості своїй хоч і політично апатичні, але до певної межі. Відміна прямих виборів мера - це набагато більший виклик для мешканців столиці, ніж затори, спричинені проїздом кортежу президента. А що таке Київ у гніві - регіонали добре пам'ятають ще з 2004 року.

Хоч не слід забувати - разом із черговими місцевими виборами в Україні, у Києві відбудуться чергові вибори депутатів райрад, де б опозиція могла значно покращити своє представництво.

Тому в деяких головах давно визріває спокуса відмінити райони в Києві - так як це зараз робиться в Харкові, Донецьку та інших обласних центрах.

Але й без Києва на місцевих виборах, якщо вони таки відбудуться, гарячих точок не бракуватиме.

Он лише на крісло міського голови Одеси вже список із півдесятка потужних потенційних претендентів, включно з діючим мером.

Конкуренція може виникнути навіть там, де, здавалося б, питань не повинно бути: у Донецьку на позиції "батька" міста Олександра Лукьянченко впевнено наступає молодий і амбітний секретар міськради Микола Левченко.

І йдеться не лише про міста-мільйонники чи обласні центри. Драматичні поєдинки з непередбачуваним фіналом можуть відбуватися й у невеликих містах, і навіть у селах, чиї землі дуже є ласим шматком для будівництва маєтків чи котеджних містечок.

Відтак уже зараз можна окреслити головні характеристики майбутніх перегонів:

Адмінресурс, про який ми вже потроху почали забувати, і який, хоч і застосовувався, але не був визначальним чинником на президентських виборах, може суттєво позначитись на результатах виборів місцевих.

Не є великим секретом, що одним із завдань, які поставлені перед новими керівниками місцевих адміністрацій, є "зачистка" як представників опозиційних партій на місцях, так і популярних, а тому не підконтрольних лідерів місцевого самоврядування.

Уже з кількох областей надходять сигнали, що по вертикалі відділів внутрішньої політики пішов наказ формувати "об'єктивку" на міських, селищних та сільських голів, з урахуванням як відкритої інформації, так і приватної.

Грошовий підкуп виборців завжди був ознакою місцевих кампаній. Не стане він виключенням і цього разу. А в деяких містах, де є за що боротися, він може стати правилом. За останні роки в Україні сформувалося кілька груп "товаріщєй", які вдосконалили технологію мережевого підкупу майже до ідеального стану. І зараз вони активно шукають клієнтів на місцях.

Боротися з підкупом без застосування правоохоронних органів нереально. Тому місцеві вибори стануть справжнім тестом для підопічних Могильова, Медведька й Хорошковського. Хоча наївно буде вважати, що вони контролюватимуть ситуацію по всій Україні. Те, чи стануть на виборах "силовики" правоохоронними органами, чи каральними, залежатиме від домовленостей місцевих еліт з місцевими ж керівниками цих відомств.

Юридичні війни. Місцеві вибори також будуть викликом для адміністративного судочинства в Україні. І якщо під час президентської кампанії основний тягар ліг на Київський окружний адмінсуд, окремі рішення якого викликали, м'яко кажучи, запитання, то кілька тисяч локальних виборчих кампаній додадуть роботи місцевим судам. І не факт, що ці суди матимуть можливість, або бажання розглядати ці справи належним чином.

Про інші примітивні технології, чорний "піар", спроби прямої фальсифікації результатів і тому подібне навіть згадувати не хочеться. "Спеціалістів" із цих питань вистачає, як в Україні, так і за її межами. А замовників на такі послуги на місцевих виборах завжди більше ніж під час національних кампаній.

Тому кандидатам уже зараз треба задуматися про засоби надійного контролю й захисту результатів. У тому числі й щодо законодавчо передбаченої можливості спостереження представниками громадських організацій.

Хоча, пам'ятаючи позицію Лавриновича-Портнова по цьому питанню в законі про вибори президента, особливо тішити себе ілюзіями не доводиться.

Не зайвим буде присутність на місцевих виборах і міжнародних спостерігачів. На жаль, локальне волевиявлення часто не входить в інтереси системних місій. Хоча на місцеві вибори в Грузії й Молдові ОБСЄ таки надсилає невелику кількість своїх спостерігачів.

Але це можливе лише після офіційного запрошення від держави. Чи надішле таке запрошення український МЗС, також буде показником того, наскільки офіційний Київ готовий до чесних виборів.

Попри те, що наступні місцеві вибори будуть непрості, це не є приводом для їх непроведення. Адже вони здатні повернути в Україну хоча б якусь політичну конкуренцію, яка ще трохи й зникне в нашій державі.

Олександр Черненко