АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/3067/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 5, 20 Горобець О. К. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоФетісової Т. Л.суддівОхріменко Н. І. , Захарової А. Ф. при секретаріПосипайко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу відповідача на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 червня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору дійсним та визнання права власності,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, яким просив визнати дійсним та таким, що відбувся попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 укладений 14.01.2011 між ОСОБА_7, як продавцем, та ОСОБА_6, як покупцем; визнати за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення, вартістю 608812,00 грн., площею 134 кв. м., та майстерню, площею 159,8 кв. м., розташовані у АДРЕСА_1 обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, сторони якого досягнули домовленості щодо всіх його істотних умов та фактично його виконали.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17.06.2011 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування указує на те, що суд неправомірно розглянув справу без повідомлення її сторін про дату, час та місце судового засідання. Суд не врахував, що спірний договір купівлі-продажу є попереднім договором, а основний договір не укладався, отже відповідні правовідносини між сторонами припинилися; сторони не досягнули згоди щодо всіх істотних умов договору.

Крім того до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_8, яка не є учасником справи, про залучення її апеляційним судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, з посиланням на те, що спірна нерухомість є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 (позивача) та ОСОБА_8, отже вирішення спору у даній цивільній справі може вплинути на права та обов'язки заявника.

Однак колегія судів, приймаючи до уваги положення ч.1 ст.35 ЦПК України про те, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, положення ч.1 ст.292 ЦПК України про те, що особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, та ті обставини, що наразі спір у справі вирішено рішенням суду, яке заявник в апеляційному порядку не оскаржує, не вбачає підстав для залучення ОСОБА_8до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сторони у справі уклали попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, досягнули згоди та виконали всі його істотні умови, продавець передав нежитлове приміщення, а покупець оплатив його вартість, що є підставою для визнання права власності на предмет продажу за покупцем.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що 14.01.2011 між ОСОБА_7, як продавцем, та ОСОБА_6, як покупцем укладено попередній договір купівлі-продажу згідно якого відбувся продаж продавцем покупцю за 608812,00 грн. нежитлового приміщення, площею 134 кв. м., та майстерні, площею 159,8 кв. м., розташованих у АДРЕСА_1

Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до положень п.5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 №671 (у редакції чинній на момент укладення 14.01.2011 спірного договору), договір купівлі-продажу, міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

Відповідно до правової позиції ВСУ, викладеній в постанові від 30.01.2013 у справі №6-162цс12, яка в силу положень ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.

Договір купівлі-продажу нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17.06.2011 належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу - задовольнити.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 червня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору дійсним та визнання права власності, - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору дійсним та визнання права власності - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді : 

Справа № 761/13182/14-ц

Провадження №2/761/4565/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 жовтня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді - Пономаренко Н.В.

при секретарі - Клим Т.А.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Бугаєнка Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» про стягнення страхової виплати, суд, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із вказаними позовними вимогами і просив стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» на свою користь 149872,00 грн. страхового відшкодування та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_5 як страхувальник уклав із відповідачем Договір добровільного страхування життя на випадок смерті з будь-якої причини на умовах програми «Партнер» з додатковим страхуванням на випадок встановлення інвалідності І групи з будь-якої причини. Умовами вказаного договору передбачено, що страхова виплата у разі настання страхового випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми, яка становить в даному випадку 149872,00 грн.

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, а його спадкоємцем є дружина - позивач ОСОБА_3 і яка отримала відповідні свідоцтва про право на спадщину, а також на виконання п.6.1. договору страхування життя свого чоловіка повідомила письмово відповідача про настання страхового випадку з додатками, однак відповідач в порушення п.5.5. договору рішення про виплату страхового відшкодування не прийняв та виплату не здійснив.

Позивач вважає, що такі дії відповідача порушують і обмежують його законні права та інтереси.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з викладених підстав і просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» в судовому засіданні заперечував проти задоволення вказаних вимог, посилаючись на те, що основною причиною відмови у виплаті страхового відшкодування являється відсутність у позивача свідоцтва на право на спадщину за законом про страхове відшкодування стосовно події 13.04.2013 із застрахованою особою (а.с.21-24).

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом встановлено і не заперечувалось сторонами, що між ОСОБА_5 та ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» був укладений Договір добровільного страхування життя №21050661058.6 (а.с. 2-4, далі - Договір).

Вимогами п.3.2. Договору передбачена його дія до 28.08.2016 року.

Страхувальник за Договором ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто під час дії вказаного Договору страхування життя.

Відповідно до ст. 979 ЦК Україниза договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 980 ЦК Українипредметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Відповідно до вимог статті 6 Закону України „Про страхування", добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Статтями 628, 638, 982 ЦК Українипередбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Однією з істотних умов договору страхування є страховий випадок.

Страховим випадком відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування»є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) Страхувальнику.

В статті 9 Закону України „Про страхування" зазначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Даний Договір укладений відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування», Правил добровільного страхування життя №01-1 (нова редакція) від 09.04.2009 р. зі змінами №1 від 18.01.2010 р. та №2 16.04.2010 р. та №3 від 19.04.2011 р. (далі - Правила страхування) та Ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України серії АВ № 499971 від 18.12.2009 р.

Відповідно до п. 5.2. Договору страхування, вигодонабувачами за страховими випадками, зазначеними у пп. 2.1.1. та 2.1.2 цього Договору, призначається:

п. 5.2.1. Перший Вигодонабувач - ПАТ «БАНК Професійного фінансування», що знаходиться за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 100-а, код ЄДРПОУ 09806437, - отримує страхову виплату у розмірі фактичної заборгованості Застрахованої особи згідно з кредитним договором № 21050661058 від 26.08.2011 р., але не більше розміру страхової суми, зазначеної у цьому Договорі.

Пункт 5.2.2. Договору страхування зазначає, що другий Вигодонабувач (якщо не заповнено - спадкоємці за законом) - отримує частину страхової виплати у розмірі різниці між розміром страхової суми та розміром страхової виплати Першому Вигодонабувачу відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 5.2.3. Договору страхування, заміна першого Вигодонабувача до настання страхового випадку протягом дії цього Договору можлива лише за його письмовою згодою.

24.04.2013 року ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» отримало повідомлення про настання події ІНФОРМАЦІЯ_1 - смерті Застрахованої особи за підписами ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК Українистраховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК Українистраховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

17.05.2013 року до ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» із заявою про виплату звернулась позивачка.

23.01.2014 року ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» отримало від приватного нотаріуса ОСОБА_12 листа за №08/02-14 від 17.01.2014 року з проханням надати довідку про розмір страхових виплат (страхового відшкодування) за договором добровільного страхування життя на випадок смерті з будь-яких причин на умовах програми «Партнер» з додатковим страхуванням на випадок встановлення інвалідності першої групи з будь-якої причини № 21050661058.6 від 29.08.2011, та повідомити чи призначалась страхувальником у даному договорі особистого страхування особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати.

Також, листом повідомлялось, що ці відомості необхідні для оформлення спадкових прав щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5.

31.01.2014 року ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» листом за № 216/400 від 31.01.2014 року повідомило приватного нотаріуса ОСОБА_12, що громадянин ОСОБА_5 є застрахованою особою за Договором страхування №21050661058.6 від 29.08.2011 року.

Як уже зазначалось, спадкоємцем померлого ОСОБА_5 за законом являється його дружина ОСОБА_3, яка в установленому законом порядку отримала свідоцтва про право на спадщину за №2877 від 27.12.2012 та №2699 від 11.12.2013.

Відповідно до умов Договору страхування (п.п.4.2.; 5.1.), сума за страховим випадком - смерть застрахованої особи з будь-якої причини, яка настала протягом дії Договору страхування для застрахованої особи ОСОБА_5 становить 149 872,00 грн. нарахований додатковий інвестиційний дохід складає 1,86 грн.

31.05.2013 року ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» листом за №10143/400 від 31.05.2013 року повідомило Першого Вигодонабувача - ПАТ «ПРОФІН БАНК», що виплату за страховим випадком може отримати Перший Вигодонабувач - ПАТ «ПРОФІН БАНК» у сумі фактичної заборгованості за договором, а Другий вигодонабувач - (спадкоємці за законом) може отримати частину страхової виплати у розмірі різниці між розміром страхової суми та розміром страхової виплати Першому Вигодонабувачу.

20.05.2014 року ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» отримало від ПАТ «ПРОФІН БАНК» лист за № 26/216 від 15.05.2013 року в якому зазначалося: «ПАТ «ПРОФІН БАНК» зазначений як Вигодонабувач за договором страхування життя №21050661058.6 від 29.08.2011 року. Цей договір страхування був укладений у зв'язку з укладенням між Банком та Застрахованою особою кредитного договору №21050661058.6 від 29.08.2011 року.

Між Банком та ПАТ «Апьфа-Банк» 06.08.2012 р. укладено Договір про купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого Банк відступив на користь ПАТ «Апьфа-Банк» право грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу Українидо нового кредитора переходять права попереднього кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. На підставі цієї норми закону до нового кредитора - ПАТ «Апьфа-Банк» перейшли усі права за зобов'язаннями, які пов'язані з кредитним договором, включаючи додаткові зобов'язання.

У зв'язку з цим права вигодонабувача за вищевказаним договором страхування життя також перейшли до нового кредитора в силу ст. 514 ЦК України

04.07.2014 року ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя» отримало від ПАТ «ПРОФІН БАНК» лист за № 26/248 від 20.06.2013 року, яким повідомлялося, що Банк зазначений як Вигодонабувач за договором страхування життя №21050661058.6 від 29.08.2011 року не заперечує проти виплати страхового відшкодування на користь спадкоємців за законом. При цьому, Банк підтверджує, що не матиме жодних майнових претензій до ПрАТ СК«ПЗУ Україна страхування життя», після сплати вами суми страхового відшкодування на користь нового кредитора - ПАТ «Альфа-Банк» (а.с.25-26).

Частина 1 ст. 1229 ЦК Українизазначає, що страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.

Відповідно до частини 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Вимоги ч.2 ст.1229 ЦК Українипередбачають, якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.

В науково-практичному коментарі до вказаної норми Закону зазначено, одержувачем страхової суми, як правило, є сам страхувальник. Водночас закон надає йому можливість обумовити в договорі страхування із настанням страхового випадку її виплату іншим особам - вигодонабувачам. Одним з таких страхових випадків може виступати смерть страхувальника. Страхова сума у цьому разі не входить до складу спадщини, і переходить не до його спадкоємців, а до вигодонабувача.

Отже, правило про включення прав на одержання страхових виплат до складу спадщини не поширюється на правовідносини добровільного страхування життя на користь третьої особи.

Таким чином загальна сума до виплати становить 149 873,86 грн. та підлягає виплаті позивачу, а вимога відповідача надати відповідне свідоцтво про право на спадщину на вказане страхове відшкодування не ґрунтується на вищевказаних вимогах чинного законодавства.

При цьому, суд окремо зазначає, що стороною відповідача не надано жодного належного і допустимого доказу щодо наявності у даному випадку підстав, передбачених вимогами ст.991 ЦК України, які передбачають право страховика відмовити від здійснення страхової виплати.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про задоволення позову.

Судові витрати суд відповідно до вимог ст. 88 ЦПК Україниприсуджує до сплати з відповідача на користь позивача в розмірі 1498,72 грн.

Разом із тим, не підлягають задоволенню відшкодування судових витрат: витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн., виходячи із наступного.

За положеннями ст. 79 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на правову допомогу та проведенням судових експертиз.

Правову допомогу, відповідно до приписів ст. 56 ЦПК Україниможе надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

В даному випадку вимога позивача про стягнення з банку таких витрат задоволенню не підлягає, оскільки, особа, яка надавала позивачу правову допомогу, не допускалась до участі справи за заявою ОСОБА_3 в якості особи яка надає правову допомогу, відповідно до ч. 2 ст. 56 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про страхування», ст.ст. 636ч.1-2, 514, 525, 526, 979, 980, 988, 990, 1229, 1296 ЦК України, , ст. ст. 10, 11, 56, 58-59, 60, 88, 209, 212, 213, 215, 218, 228 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» про стягнення страхової виплати - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» на користь ОСОБА_3 страхову виплату в розмірі 149872,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1498,72 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :

Справа № 757/16683/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2179/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Бобровник О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.  

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Круглику В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року

в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2014 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 22 березня 2013 р. ОСОБА_1 перебував на посаді керуючого його магазином, що знаходиться по АДРЕСА_1

Вказував, що внаслідок проведеного у магазині 29 квітня 2014 р. переобліку виявлено недостачу продукції, на суму 106 444 грн. 40 коп., й з розміром якої відповідач погодився, про що свідчить його підпис на складеному комісією звіті. Окрім того, визначений комісією обсяг нестачі засвідчений пояснювальною запискою приймальника товару магазину.

Зазначав, що ОСОБА_1, як керівник магазину, повинен нести повну матеріальну відповідальність у зв'язку з виниклою нестачею й просив суд стягнути з відповідача на його користь на відшкодування матеріальної шкоди, в сумі 106 444 грн. 40 коп.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 р. позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, 22 березня 2013 р. між сторонами укладено трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався протягом двох років працювати на посаді керуючого магазином, з посадовим окладом 1 500 грн., виконання робіт установлено в період з 10 год. до 18 год. та вихідними днями: субота та неділя /а.с.7/.

Відповідно до звіту про переоблік від 29 квітня 2014 р. проведеного за період з 04 листопада 2012 р. по 29 квітня 2014 р. в магазині по вул. Клименко, 10 виявлено недостачу товарів, на суму 106 444 грн. 40 коп. /а.с.21-24/.

Встановлено, що звіт засвідчено головою комісії ОСОБА_3 та членами у кількості 5 осіб, серед яких був і ОСОБА_1 та приймальник товару, які на звіті, а останній додатково в письмових поясненнях, зазначили про їх згоду з сумою нестачі, в сумі 106 444 грн. 40 коп. /а.с.2425/.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 погодився з сумою виявленої недостачі, й саме він, як особа, яка керувала магазином, зобов'язана відшкодовувати заподіяні приватному підприємцю збитки.

Між тим, з такими висновками суду погодитися неможливо.

У відповідності до ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно з ч.1 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

З пояснень представників сторін в судовому засіданні убачається, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 не укладався.

Не долучено до справи й договір про колективну відповідальність працівників належного позивачу торгового закладу, в той час зі справи убачається, що в магазині по АДРЕСА_1 на час виявлення нестачі працювало 9 осіб, а також працівники охорони.

Ухвалюючи рішення, суд вважав доведеним вину ОСОБА_1 у заподіянні збитків приватному підприємцю на підставі запису, зробленого ним та приймальником ОСОБА_4 на звіті про переоблік про їх згоду з сумою нестачі /а.с.24/.

Разом з тим, суд першої інстанції не дослідив долучені до справи письмові заперечення відповідача на позов та не дав їм належної оцінки.

Так, відповідно до їх змісту, ОСОБА_1 оспорював свою вину у заподіянні збитків. Зазначав, що, зробивши запис у звіті про переоблік, він погодився із виявленою сумою нестачі, але до нестачі товарів він не причетний й оспорював свою вину в цьому. Вказував, що магазин, в якому він був керуючим, працював цілодобово, в той час як його робочий час був з 10-00 до 18-00. Прийманням товарів у магазині займалася уповноважена на це особа, інколи товари приймав і він.

В порушення вимог ст.ст.58-60 ЦПК України, не дослідивши долучені до справи заперечення відповідача на позовну заяву, суд припустився неповного з'ясування обставин справи.

Не дав оцінки суд у рішенні й тій обставині, що нестача виявлена за період роботи магазину з 04 листопада 2012 р. по 29 квітня 2014 р., в той час як згідно умов укладеного між сторонами договору, ОСОБА_1 перебував у трудових стосунках з позивачем лише з 22 березня 2013 р.

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам слід поліпшити підготовку справ про відшкодування шкоди до судового розгляду та її оперативність.

… Суддя незалежно від обставин справи, має, зокрема, вирішити питання про подання сторонами або про витребування: доказів про винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою та шкодою, яка настала, час її виявлення, пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок…

Згідно вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Районний суд самоусунувся від виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

У матеріалах справи відсутні докази наявності причинного зв'язку між поведінкою відповідача та шкодою, яка настала, не долучено пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок.

Поклавши у основу рішення власноручно зроблений відповідачем у звіті про переоблік запис про те, що з сумою нестачі він згоден, суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_1 був членом комісії під час проведення переобліку й згаданий запис, у відсутність інших належних та допустимих доказів, може свідчити лише про факт підтвердження виявленої внаслідок ревізії нестачі.

Аналогічного змісту запис у акті та додатково в поясненні, було зроблено й іншим членом комісії - приймальником-грузчиком ОСОБА_5 що не може бути визнано безспірним доказом виникнення нестачі саме з вини відповідача /а.с.24,25/.

Не перевірив суд долучений до справи звіт про переоблік вимогам Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 11 серпня 1994 р. за №69 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України за №202/412 від 26 серпня 1994 р., остільки у ньому не міститься доказів дослідження під час переобліку реєстрів прибуткових і видаткових документів або звітів про рух товарно-матеріальних цінностей і коштів.

До того ж, викладені у звіті відомості щодо товарів, які виявлені у магазині під час переобліку, носять узагальнюючий характер, з зазначенням лише групи товарів, без конкретизації кожного його виду, кількості, ваги, дати надходження, а також ціни /а.с.21-24/.

Службові обов'язки відповідача, як керуючого магазином, у трудовому договорі не визначені /а.с.7/.

Відсутні у справі й докази ознайомлення відповідача з обсягом прав та обов'язків як керуючого магазином, передбачених посадовою інструкцією.

Враховуючи викладені обставини, а також матеріали справи, у їх сукупність, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до задоволення позову.

Матеріалами справи не доведено заподіяння позивачу матеріальної шкоди, в сумі 106 444 грн. 40 коп., внаслідок винних протиправних дій (бездіяльності) ОСОБА_1

З огляду на викладене, рішення суду, як постановлене з недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, неповним з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, підлягає скасуванню.

Враховуючи обставини справи та повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про ухвалення по справі нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником, відмовити.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 2-4708/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"14" вересня 2012 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі :

головуючого судді Набудович І.О.

при секретарі Козін В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

Позивач ПАТ «ВіЕйБі Банк»звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 14.06.2006 року між відповідачем та ВАТ "ВіЕйБі Банк»" було укладено кредитний договір № 295, згідно якого відповідачу було надано кредит в розмірі 23001 доларів США на споживчі потреби за плату в розмірі 10 % річних, щомісячною комісії за ведення та моніторинг кредитної справи в розмірі 0,13 % від суми кредиту, що становить 29,90 доларів США 27 центів терміном до 14.06.2011 року. Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався погашати кредит та нараховані відсотки в терміни та розмірах, не менше ніж вказано в рекомендованому графіку платежів щомісячно , але він його не дотримувався.

Відповідач порушив свої зобов'язання щодо щомісячного повернення частини кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, а також плати за обслуговування кредиту, які передбачені умовами кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 24.02.2012 року становить 1639 грн. 40 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача, а також стягнути судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про стягнення зайво сплачених коштів в розмірі 150 доларів США 36 центів, посилаючись на те, що 13.10.2010 року ним було достроково погашено кредит і фактично сплачено на поточний рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк»28288,22 доларів США без врахування комісії за ведення та моніторингу справи.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за первісним позовом підтримала та просила його задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві. Просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 14.06.2006 року № 295 в розмірі 1639 грн. 40 коп., яка складається з заборгованості за кредитом -0,94 доларів США, відсотків за користування кредитом -0,16 доларів США, що разом становить по курсу НБУ 8 грн. 79 коп., комісії за РО -1508 грн. 11 коп., неустойку в розмірі 122 грн. 50 коп. та судові витрати в розмірі 214 грн. 60 коп. В задоволенні зустрічного позову просила відмовити, оскільки відповідач ОСОБА_2 повинен був сплатити за весь час користування кредитом 23001 доларів США -тіло кредиту, проте фактично сплатив 23000 доларів США 06 центів, отже заборгованість становить 0,94 доларів США, на які нараховано 0,16 доларів США відсотків за користування кредитом.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, а зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі,посилаючись на обставини, викладені в зустрічній позовній заяві .

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

14.06.2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ "ВіЕйБі Банк»" (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк») було укладено кредитний договір № 295, згідно якого відповідачу було надано кредит в розмірі 23001 доларів США на споживчі потреби за плату в розмірі 10 % річних, щомісячною комісії за ведення та моніторинг кредитної справи в розмірі 0,13 % від суми кредиту, що становить 29,90 доларів США 27 центів терміном до 14.06.2011 року. Станом на 24.02.2012 року загальна сума заборгованості за кредитним договором відповідно до наданого банком розрахунку становить 1639 грн. 40 коп., яка складається з заборгованості за кредитом -0,94 доларів США, відсотків за користування кредитом -0,16 доларів США, що разом становить по курсу НБУ 8 грн. 79 коп., комісії за РО -1508 грн. 11 коп., неустойку в розмірі 122 грн. 50 коп.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 2.6.1. Договору встановлено, що позичальник має право в будь-який час, але не раніше шести календарних місяців з дати надання кредиту здійснити дострокове виконання боргових зобов'язань за умови, що в будь-якому випадку нараховані банком проценти і всі інші суми, які повинні бути сплачені на відповідну дату дострокового виконання, будуть сплачені позичальником в той же час.

Відповідно до п. 7.6. Кредитного договору всі повідомлення сторін цього договору здійснюються в письмовій формі шляхом направлення листів, телеграм чи факсів, факс-повідомлень з подальшим направленням таких повідомлень рекомендованим листом.

Станом на 13.10.2010 року ОСОБА_2 виконав зобов'язання за кредитним договором шляхом дострокового погашення кредиту, що підтверджується квитанціями про сплату кредиту та % по ньому (а.с. 41-96).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено в судовому засіданні, будь-яких повідомлень про наявну заборгованість по кредиту після його дострокового погашення відповідач ОСОБА_2 не отримував. Позивач за первісним позовом в свою чергу доказів про направлення повідомлення про існуючу заборгованість після її дострокового погашення не надав.

Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по тілу кредиту в розмірі 0,94 доларів США та відповідно нарахованих відсотків в розмірі 0,16 доларів США, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 за кредитним договором, представником позивача за первісним позовом у розумінні статей 10,60 ЦПК України не надано. Так само, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 належних та допустимих доказів факту зайво сплачених коштів при дострокову погашенні кредиту не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за первісним та зустрічним позовами.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 525,526,611,629 ЦК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором -відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»про стягнення коштів -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :  

джерело : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26119312