ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 11 липня 2011 року           09:24           № 2а-7110/11/2670

  Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання  Гладій А.В.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СУМАТРА-ЛТД" (надалі - Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000721710/21591206 від 05 травня 2011 року, винесеного Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва (надалі –податкова, відповідач).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2011 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, які обгрунтовані тим, що висновки відповідача, відображені в Акті перевірки про заниження податкових зобов'язань Товариством по податку з доходів фізичних осіб є  невірними та безпідставними, оскільки кошти, надані працівникам позивача на придбання кави, чаю, печива та цукру для організацій конференцій, обслуговування переговорів тощо та надання коштів, пов'язаних із службовими відрядженнями працівників підприємства  не можуть вважатися додатковим матеріальним благом для таких працівників.

Також позивач просив у суду стягнути з відповідача судові витрати в розмірі три гривні сорок копійок.

Представник відповідача  в судових    засіданнях та письмових запереченнях проти позову заперечував, вказуючи на те, що підставою для висновку про заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб стало неправильне визначення позивачем об'єкту оподаткування з такого податку, що, як наслідок, призвело до порушення норм податкового законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, враховуючи заперечення відповідача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМАТРА-ЛТД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, в результаті якої складено Акт перевірки № 92/23-50/21591206 від 15 квітня 2011 року, в якому міститься висновок податкового органу, зокрема, про порушення позивачем п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, пп. "а" п. 17.1 с. 17, пп. "а", "б" п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (надалі - Закон), що призвело до заниження позивачем зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 50 707,20 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення –рішення від 05 травня 2011 року № 0000721710/21591206, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб в загальній сумі 63 384,78 грн., в тому числі 50 707,20 грн. за основним платежем та 12 676,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту перевірки однією із підстав для висновку відповідача про заниження податкових зобов'язань із вказаного податку передувала та обставина, що підприємством не оподатковано додаткові матеріальні блага у вигляді безпідставного відшкодування працівникам Товариства вартості придбаних за рахунок підприємства продуктів харчування (кава, чай, печиво, цукор, фрукти та ін.)

Проте, суд вважає, що такий висновок податкового органу не заслуговує на увагу виходячи з наступного.

Згідно з п. 17.2 ст. 17 Закону - особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для  доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Так, п. 1.15 ст. 1 Закону визначено, що податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування податку з доходу фізичних осіб являється загальний місячний  дохід суб'єкта оподаткування такого податку.

Згідно з пп. пп. "а", "г" пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону до складу загального місячного оподаткованого доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств, а також суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

Як вбачається з п. 1.1 ст. 1 Закону додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Таким чином додаткове благо повинно бути персоніфіковане –пов'язане із конкретною фізичною особою –платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватись її роботодавцем та бути виражено у формі коштів, матеріальних чи нематеріальних цінностей, послуги чи інших видів доходу.

Як встановлено судом, відповідно до Наказів директора ТОВ "СУМАТРА-ЛТД" № 0110/2 від 10 січня 2009 року та №0104/3 від 04 січня 2010 року (том № 1 матеріалів справи) працівниками підприємства ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в період 2009 –2010 роки були здійснені закупки чаю, кави, печива та інших продуктів харчування з метою організації та забезпечення умов для проведення робочих зустрічей, переговорів з контрагентами підприємства, нарад працівників департаментів та підрозділів підприємства тощо.

Тобто вказані витрати, були здійснені на представницькі цілі, пов'язані з діяльністю позивача, які підтверджуються відповідними авансовими звітами, фіскальними чеками, копії яких наявні в матеріалах справи (том № 2 додатків до справи).

Також, оскільки витрати, пов'язані із закупкою чаю, кави, печива та ін. здійснювалися на підставі наказу Директора і за рахунок прибутку  позивача, такі витрати є витратами виключно Товариства, а не його працівників, а тому працівники, виконуючи покладені на них функції з забезпечення підприємства необхідними кавою, чаєм, печивом та цукром не отримували додаткових соціально-матеріальних благ, зазначених пп.4.2.9 п.4.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб.

Більш того, оскільки придбані продукти використовуються для прийому делегацій, представників контрагентів, обслуговування учасників переговорів, то такі блага не можуть бути персоніфікованими.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що витрати пов'язані із придбаванням кави, чаю, печива та ін., були здійснені матеріально-відповідальними особами не в особистих потребах, а на потреби  ТОВ "СУМАТРА-ЛТД", а відтак вони не можуть визначатися як додаткове благо та бути об'єктом оподаткування в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

 Також, згідно акту перевірки та пояснень представника відповідача ще однією підставою для донарахування Товариству сум податку з доходів фізичних осіб є виплата позивачем коштів суб'єктам господарської діяльності –фізичним особам за надання ними послуг з проживання працівникам Товариства при перебуванні їх у відрядженні.

В судовому засіданні відповідач зазначив, що компенсація витрат на проживання під час відрядження працівників підприємства повинно визначатися як додаткове матеріальне благо, надане позивачем цим працівникам, і оподатковуватись відповідно до Закону.

Суд вважає, що даний висновок податкового органу спростовується наступним.

В результаті дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, судом встановлено, що в період 2009 –2010 роки на підставі наказів директора Товариства (томи №№ 3, 4 додатків до справи) відповідні працівники підприємста перебували у службових відрядженнях, про що вказують посвідчення про відрядження (томи №№ 3, 4 додатків до справи)  в процесі чого вони здійснювали витрати пов'язані із такими відрядженнями (оплату за проживання, транспортні витрати тощо).

Згідно пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно згідно з пунктом 9.10 ст. 9 цього Закону.

Так, в рамках Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" та Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" умовою оподаткування є факт отримання доходу саме платником податку з доходів фізичних осіб (працівником підприємства).

Відповідно до абз. 1, 6 п. 1.4 розділу Інструкції про службові відрядження в межах України та закордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України, за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати на оплату рахунків за проживання в готелях (мотелях) або наймання інших житлових приміщень лише за наявності документів (в оригіналі), що підтверджують вартість цих витрат, у вигляді рахунків готелів (мотелів) або інших суб'єктів, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти на відрядження підприємство видавало працівникам під звіт, а витрати, пов'язані із відрядженнями відображені в поданих працівниками авансових звітах разом із чеками, квитанціями, договорами подобової оренди (томи №№ 1, 2 матеріалів справи; том № 1 додатків до справи).

За наведених обставин, суд погоджується з позицією позивача стосовно відсутності підстав для включення до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівників підприємства, які перебували у відрядженні та працівників, які здійснювали закупівлю чаю, кави, печива та інших продуктів для потреб Товариства, оскільки грошові кошти, одержані такими працівниками не можуть розглядатися як дохід цих працівників, тому що вони були використані не на власні потреби, а на потреби підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 2 зазначеного Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення –рішення № 0000721710/21591206 від 05 травня 2011 року, винесеного Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб в загальній сумі 63 384,78 грн., в тому числі 50 707,20 грн. за основним платежем та 12 676,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

 Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

  ПОСТАНОВИВ:

  Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 0000721710/21591206 від 05 травня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМАТРА-ЛТД" судові витрати в розмірі три гривні сорок копійок.

  Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

  Суддя                                                                                                        Вєкуа  Н.Г.

  постанова складена у повному обсязі 15 липня 2011р.  

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18565806